Івана Кондратюка таким ще не бачили. Він повільно сунувся вулицею з низько опущеною головою, йшов зсутулений, розгублено-пригнічений. Час від часу він різко згинав руку в лікті й указівним пальцем водив праворуч-ліворуч, ніби комусь щось доводячи чи погрожуючи.Назустріч неборакові чимчикував худий, мов жердина, його сусід Семен Очерет, настрій котр