- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
(Закінчення. Початок у №13 (1494) від 31 березня 2022 року) Москалі хвалилися світові, що створили новий бронетранспортер, який буцімто не горить. Може, на московії він і не горить (за проханням української влади, ворога, для подальшого їх притягнення до юридичної відповідальності, бажано називати тими, хто вони є насправді: за національністю і
На вигляд вівчарка німецької породи була немолода. Але й не стара. Вона розгублено рискала від двору до двору, ніби когось шукаючи. Якщо траплявся якийсь перехожий, вівчарка кидалася до нього і, нюхаючи тому руки, зазирала у вічі. Люди не боялися, хоча собака була велика і при її появі то тут, то там деякий холодок таки пробігав тілом.
Лихі діла творять московити на нашій благословенній землі… Та що б вони не коїли — не здолати північній скаженій орді український народ! Народ із козацьким духом! Помилився головний московський рашист. Наш народ непереможний! Багацько різних зайд у різні віки приходили на українську землю, щоб нас знищити. Та після кожної лихолітньої доби укр
(Обережно! Ненормативна лексика) Коли рашистам не вдалося здійснити бліцкриг на Київ, їхній головний верховода і великий стратег орк-Путлєр в розпачі замислився: «Чому укри не зустріли моїх солдатів із квітами, із хлібом-сіллю? Чому? Де прорахунок?» Він сидів за довгим овальним столом завдовжки метрів зо тридцять. На протилежному кінці сиділи
Оце днями чекав на зупинці маршрутку. Людей небагато, чоловік шість-сім. У кутку, на лавці, троє жінок (одна старша, дві молодші) перекладають неновий одяг із пакетів у пакети. Коли ті закінчили роботу, до них підійшов неголений опецькуватий дядечко. Узяв до рук усі клунки й вони разом почовгали вбік автовокзалу. Люди поміж себе стиха пере
Петрович Савченко, колишній військовий майор. — І що ж ти, таке здоровило, та на таке мале собаченя накинувся? — з осудом присоромив Данила немолодий відставник. — Шо ти там гавкнув, старче? — оскалився нахабний сусід. А відтак із реготом додав: — Я зараз твого шавку з’їм! Гам! Петро Петрович гидливо, але з натяком докинув: — Дивись, а
Василина Іванівна у Різдвяний вечір лишилася вдома з онуком Сашком. Дочка і зять пішли до знайомих. Як сказали: колядувати. Василина Іванівна сердилася, відмовляла їх не йти на гостину до когось у таке свято. Мовляв, Різдво треба святкувати в родинному колі. Та де там! Не послухали. А дочка на це ще й насмішкувато зауважила: — То пережитки мину
Напередодні Нового року Нестор Іванович Кутній вирішив підробити на своїй, уже не новій, але ще добротній іномарці. Клієнтури не бракувало. Попросився навіть дядечко з ялинкою. Кутній спочатку відмовив. Ще й присоромив: — Хто вже у цю пору ялинку ставить? — Клопоти були, — спохмурнів власник новорічної красуні. І вже зібрався йти.
По дворах я ходжу. «Знімопоказлічник». Це — така моя посада. Значить, ходжу і показники з лічильників знімаю. Відверто кажучи, робота неважка. У фізичному плані. А якщо брати морально-психологічний бік, то — небезпечна. Робота. Через тих собак. Порозводилося. Як кабани! Оце зайшов до одного двору. Тільки-но зачинив за собою хві
Розчарування щодо «кохання з першого погляду» стало для Євгена предметом глузувань. Переміна сталася через декілька місяців після одруження. Свердлила думка: що ж то тоді було? Тимчасові емоції? Юнацькі неосмислені пориви? Хтозна. Але рушитися все почало чи не з першого дня. Обопільні звинувачення... Як з’ясувалося, молода дружина, Лариса,