- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Василю!— Що, Галинко?— Як ти міг??!— Ну…— Ти знову мені… зрадив?!— Я навіть не знаю, як це сталося.— Але ж ти мені обіцяв! І я тобі повірила!— Я не хотів. Це сталося якось підсвідомо. Я… тільки до неї доторкнувся.— Неправда! Я бачила, як ти її пестив, обіймав, цілував, шепотів ласкаві слова. А потім навіть…— Ні, Галинко, до того не дійшло. Тобі т
Мода… Чого заради неї не зробиш! На які жертви тільки не підеш, аби тримати стиль!Он іде одна. Жертва. Він? Вона? Воно?...Вся голова в залізяках. Тобто, у пірсингах. Залізяки — у вухах, залізяки — у бровах, залізяки — в носі, залізяки — на губах, залізяки — на язиці, залізяки — на підборідді… Мабуть, і під штаньми залізяки є.Ну, чим не абориген із
— Привіт, коханий! — Привіт, люба! — Щось я тебе погано чую. — Такий зв’язок. Коли приїдеш? — У неділю. — Як справи? — Нічогенько! А в тебе як? — Усі по норах! — Знову кидаєш курити? — Кидаю, ех-хе. — Перестав би вже дурницею займатися. — Тобто? — Ти вже або кури, або не кури! А то кидає, то починає. То знову кидає і знову у нього «всі
Ввійшовши до хати, Петро сходу випалив:— Нашого Пушка машина збила!— Я-ак??! — Олена ошелешено схрестила на грудях руки і притулилася до стінки.Петро добив:— Намертво!— Де??— В провулку. Сусідньому. Біля паркану лежить. Ех-хе-е, доладній був котяра. Мишей ловив…— От лихо, — Олена гепнулася на стілець.Шкода їй було Пушка. Непоганий був кіт: гарний,
Я — Пилип Конопля. Я є референтом найясновидящої, наймагічнішої, найунікальнішої і найздібнішої знахарки світу, майстра най-найвищої категорії Ядвони Звенижуй!Ядвона Звенижуй з допомогою заклинань і спеціальних магічних обрядів робить просто дива!А втім, почитаймо відгуки пацієнтів знахарки.«Я вже старий. Жив самотньо. З часом зовсім захирів. Пропа
Іван Вікентійович цього дня дещо запрацювався. З роботи вийшов на годину пізніше. Дорогою згадав, що потрібно зробити декотрі покупки.Щось собі думаючи, забіг до першого-ліпшого магазину. Вскочив і… закляк.А молоденька чорноока продавщиця без жодних емоцій спитала:— Що із асортименту вас цікавить, шановний?Іван Вікентійович на це лише заплямкав пер
— Алло! «Нашваш радіо»?— Так! Ви хочете когось привітати?— Ну, еге!— Нуеге хочете привітати?— Та ні! Другана! Васяню Жареного!— Василя?— Ну, еге!— Жарений — це прізвище?— Ні, поганяло.— У нас так не прийнято.— Я плачу бабки!— З чим будете вітати Василя Ж… Жа… Жареного?— З тридцатніком!— З тридцятиріччям?— Тіпа того!— А коли в нього…— Завтра!— Яке в
Іду якось тротуаром (було це влітку). Попереду мене вицокують шпильками дві панянки. Про рекламу мову ведуть. Говорять про освіжувачі, дезодоранти… На неймовірну спеку скаржаться.Одна каже другій:— Я до цього пітніла, як кобила! А оце купила один засіб…Я уявив собі спітнілу кобилу, спітнілу панянку на шпильках — і мене пересмикнуло.Та тут дамочки і
За рогом житлового будинку стоїть дівчисько. Смалить цигарку.До неї непомітно підійшов немолодий чоловік.— Ховаєшся?Неповнолітній продукт нової епохи від несподіванки аж підстрибнув, закашлявся, на очах виступили сльози.— Ну ви, дядь, дайотє! Маніяк, штолі?— «Штолі».— Нє поняла?!— Нормальний я.— А чьо нада?— От як тебе звати?— А што такоє?— Ні, ти
Сиджу. Рибу ловлю. Щоправда, тільки закинув. Стежу за поплавком.Аж раптом позаду — гул двигуна авто. За хвилю зашуміло, закричало, заверещало, зареготало…Здогадався: на луки приїхали ментальні дослідники місцевості.А в мене не бере. Риба. Мабуть, теж там у своїй водній стихії гуляє.Досадно.Несподівано затріщав лозняк. Із заростей вийшла людська іст