- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Василю Васильовичу зранку ногу прихопило. Якісь кольки в коліні. З ліжка підвівся — і від болю ледь не впав.Почовгав до лікарні.— Здрастуйте, лікарю!— Здрастуйте!— Ввійти можна?— Заходьте, коли прийшли. Сідайте.Василь Васильович проклигав до стільця.— Що у вас?— Нога.— Це я зрозумів. А що з нею?— Ні з того ні з сього боліти почала.— Ніде не падали?
ЗМІНА ОРІЄНТИРІВОто радості було —Дід моливсь і чихав:Внук із Києва в селоНа літо приїхав.Поселився внук в світлиці,З шиком, величаво(Він вивчає у столиці...Міжнародне право!)Дід учив його косити,Коня запрягати,На швидку кандьор варитиТа на зяб орати.Він у тата свого вдався —Владу не сприймає:— Молодь в світ вся подалася, —А село конає.Озвучує всім
У Василя Берези вовк теля вкрав. Просто біля хати. А хата — біля самісінького лісу.— Я його таки, гада, уколошкаю! — дратуючись, зарікся Василь. — Ось зараз піду в ліс і його знайду! Знайду і…— Дивися, щоб він тебе не порішив! — озвалася дружина Галина, чаклуючи коло плити.Василь набурмосився.— Чого це раптом? Гадаєш, що я ні на що не здатен?З кухн
Баба Галина гукає через паркан:— Агов, Маріє!Сусідка-однолітка ставить відро біля веранди й, підчовгуючи до штахетника, здивовано-сердито питає:— Чого репетуєш, наче тебе ріжуть?!— Здорова будь!— Ну, здоров!— Діло у мене до тебе є.— Яке ще діло?— Курчат купила на базарі…— Та знаю я!— Квочка їх не приймає. Б’є, клята!— Напої!— Кого напоїть?— Квочку
Даішник зупиняє «Лексус».За кермом — симпатична білявка. На ній червона блузка, міні-спідничка, маса перснів. Нігті — довші за пальці…— Порушуєте, громадянко! — козирнув лейтенант.— Я порушую? — здивувалася власниця іномарки, висовуючи з дверцят стрункі ніжки. — А що, я когось переїхала?— Ху! Слава Богу, ні! Ви переїхали пішохідний перехід! На черв
Проснувсь неспокій у родині,На вахту стали вороги,Як рушили по УкраїніСвятої злуки ланцюги.З Карпат до Києва з піснями,В мороз, на відстані руки,Стояли люди з прапорамиІ «западенці», й «східняки».Збудили совість у народуДух лицарства, соборний дзвін.В борні за владу і свободуВставали люди із колін.Поки майдани вирували,Раділи, грали на трубі...Чини
Павло із Сергієм на ставок прийшли раненько. На небосхилі тільки-но починало жевріти.Надіваючи наживку, Павло поцікавився:— А справді кажуть, що тут карасів — хоч лопатою вигрібай?Сергій усміхнувся:— Та тут роботи — непочатий край!— Ну, побачимо.Хлопці закинули вудки. Затамувавши подих, чекають.Раптом Сергій як закричить:— Павле! Потягло!Павло різк
Зібрались Звірі на Звірраду,Чи то спішили, чи з добра,Порадившись, на левову посадуПризначили... партійного Тхора!?Бо він — вожак! Мав звички гарні,Освідчений, у дошку свій...,П’ять років він у буцегарніСидів за кражу і розбій!Тхір склав присягу на довір’я,Йому співали Солов’ї..Берлогу Лева, ліс Міжгір’я...В той день він прихватив... Сім’ї!!!Аби за
Після того, як у 1795 році російська імператриця Катерина ІІ перейменувала Звягель у Новоград-Волинський, назву нашого міста (на щастя, чи для декого, може, на жаль) ніхто не чіпав. Доки не знайшлися «грамотії», котрі робили надпис на дорожньому вказівнику, розташованому на автодорозі «Київ-Чоп», неподалік від в’їзду до міста з боку Рівного.Подивіт
Заколов Петро свиней,Щоб прибуток взяти,На ярмарок до людей Повіз продавати.Доки довідки купив,Не встиг все продати,Довелося у кумівНіч заночувати.По закону данини,Від себе і жінки,Приніс кумам свіжиниЙ сулію «зубрівки».А куму все місто знало —Сексапільна жінка…Вмить в пательні шкварчить сало,М’ясо і печінка.В кухні поралась без шику,Жарила, тушила
