- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
МИ — НЕОДНАКОВІ СОЛДАТИ Повзе між нами вранішній туман. Однаково не хочеться вмирати, Однаково страждаємо від ран, Але ми — неоднакові солдати. Я — мир та спокій рідної землі, За мною Україна — моя мати. А ти на сатанинські став граблі. Ми — зовсім неоднакові солдати. Я зараз у своєї ковилі, За мною — наші села, наші хати. А ти, я зн
Вікторія Прохорчук, випускниця Новоград-Волинської СШ №4, мріє стати журналістом. Відтоді, як у 12 років написала свій перший вірш «Осінній ранок», прагне, як сама каже, залишати свої думки на папері. БАБУСЯ Хоч і хвороба у моєї бабусі, Та вона все одно щохвилини в русі. Зранку й до ночі — на кухні бабуся, В неї охоче готувати я вчуся. У
Дід-вдівець шукає пару, До куми фліртує, Миє їй машину-кару, Як наймит слугує, Город й садок обробляє, Прищепив їй дичку, А кума лиш дозволяє… Цілувати в щічку. Від такого спілкування У діда зітхання: — Коли, кумцю, подаруєш Ти мені кохання? Маю, діду, іншу вдачу, Що так красить жінку, Зараз тобі розтлумачу Свою поведінку: За кавало
Жили-були в одній невеликій міській квартирі три домашні феї. Всі вони були маленькі, з прозорими крильцями, непомітні для людського ока. Одна з фей мала чорне волосся, інша була білявкою, а третя повсякчас змінювала колір зачіски. Вона і рожевою ставала, і рудою, а іноді, навіть, яскраво-синє волосся носила.Перша фея жила у старій шафі, у засушені
Вот уже другие ветераны, —Не мировой, совсем другой войны.Крещённые огнём АфганистанаИ тоже со следами седины.От тех, они значительно моложе,Но те же боевые ордена на их груди,Как и медали, тоже.Война — она была и есть война.И вот они — сыны, отцы и деды,Три поколенья сквозь огонь прошло,В святой и незабвенный День ПобедыМолчат и вспоминают о былом
Хтось сказав, що книга — це чудовий спосіб втекти від реальності. Адже реальність зараз така, погодьтеся, що майстерне слово ой як здатне підлікувати душевні рани, надати життєвих сил, допомогти щось переосмислити. На щастя, наш край ніколи не відчував дефіциту талантів, паростки Лесиного слова щедро дарують нам творчі плоди й сьогодні. У рубрику «
Якось зібрались рано-вранціМисливці та рибалкиОбмовити дари природиЙ життєві кожного пригоди.Першим слово узяв Клим:— Про риболовлю розповім.До чого диво-дивинаБула в житті моїм одна.Скажу я вам, було це влітку,Пішов рибалити на річку.Взяв снасті, вудку, рюкзачок,Про всяк випадок — «пузирьок».Буває ж іноді в нагоді,Що й щучка клюне на природі.Та де
Великодушний мій народе, За що ти Бога розгнівив?Бо на землі, де нива родить,Бідуєш протягом віків.Весь у боргах, хоч робиш важко,В гетьманських радах блуд розвівВід псевдогеніїв-«гераськів»,«Яценюків» і «кравчуків».Що так спішать в угоду клікиЯрмо свободи почепить:У цім ярмі лише притикиЗеленим доляром обвить,За гріш продавши нашу славу,Колиску до
Кожен по-різному переживає і оцінює події на Сході України. Ті, хто повертається звідти до мирного життя, здебільшого стають іншими. Хтось починає більше цінувати рідних та своє життя, а хтось, навпаки, розчаровується або під тиском побачених жахіть падає духом. Сьогодні про це говорять в Україні усі: багатьом українцям, як військовим, так і мирним
ПРЕДТЕЧА ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ В мами за левадою протікає річенька, Верболозом стелиться сивий дим-туман, З джерелом шепочеться матінка-вербиченька І чатує тишу тут бусел-отаман. В кетягах калиноньки на горбку — хатинонька, В почорнілій стріхоньці — гомін давнини, У світлиці-квітоньці, там живе дівчинонька, Що чекає милого з горенька-війни.