Ловили рибу…

Василь забув на ніч закрити гараж на замок. Уранці, як побачив, що ворота нещільно закриті, то мало не зомлів.
Кинувся в середину і — відлягло. Машина стояла на місці.
— Ху-х! — полегшено видихнув.
Але для повного заспокоєння обдивився стелажі гаража. Ніби все на місці.
Вийшов з гаража. Хотів його зачинити. Та стало щось неспокійно на душі. Таки чогось бракує.
Чохол! З новесенькими дорогими снастями!
Влетів у гараж. Усе обдивився.
Нема! Як корова язиком злизала.
І Василь аж застогнав:
— Краще б машину вкрали!
Та тут осінило:
— А може, вдома?
Метнув до оселі. І там усе обнишпорив.
І тут нема!
Його Олена не витримала:
— Вчорашній день шукаєш?
Учорашній день Василь пам’ятає добре. Вранці поїхали на риболовлю. Ловили рибу. Ловили рибу… Потім, коли «наловилися», поїхали додому. Все правильно...
А що потім? Потім загнав машину в гараж. Трохи посиділи. Із хлопцями. Традиція!
А затим? Затим порозходилися.
А далі? Далі пішов додому.
А ще далі?..
Але ж чому потягли лише чохол зі снастями? Ліпше би… А може, в сараї?!
Полетів у сарай. Перерив і там усе догори дном.
Нема!
А тут і дружина:
— Яйця шукаєш чи що? Ще кури не неслися. Я спішу на роботу. Відвези.
Василь вигнав машину з гаража.
Олена моститься на заднє сидіння і бурчить:
— Ти що, не міг цього чохла із салону виперти?!.
Василь аж онімів. Потім швиденько відніс чохол зі снастями до гаража, і на всіх парах помчав асфальтівкою.
Як на світ народився!