ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ МАЙНА

РОЗ’ЯСНЕННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Примусове стягнення нерухомого та рухомого майна, яке виступає предметом іпотеки чи застави, можливе лише на підставі рішення суду. Примусити боржника здійснювати дії, спрямовані на відчуження предмету іпотеки чи застави, не має права, крім суду.
Про це йдеться в роз’ясненні Міністерства юстиції щодо здійснення позасудового регулювання звернення стягнення на нерухоме та рухоме майно, що є, відповідно, предметом іпотеки та застави.
У роз’ясненні, зокрема, зазначається:
На сьогодні правила про іпотеку встановлює Закон України «Про іпотеку». Названим Законом регулюються відносини щодо позасудового регулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, у разі невиконання або неналежного виконання боржником (іпотекодавцем) основного зобов’язання кредитор (іпотекодержатель) вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на підставі договору.
За своєю юридичною природою договір є інститутом добровільного виконання зобов’язань з метою досягнення результату, задля якого був укладений договір, і котрого намагаються досягти сторони у договорі шляхом вчинення певних дій.
У зв’язку з цим, через умови договору закладена поведінка боржника, яку вправі вимагати кредитор від боржника. У разі відхилення боржником від поведінки, встановленої договором, кредитор, керуючись фактом виникнення цих обставин, може вимагати від боржника виконання його обов’язку шляхами, передбаченими договором. У цьому полягає сутність зобов’язання.
Проте, якщо боржник не погоджується діяти у такий спосіб, воля боржника для кредитора виражається шляхом невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) договору. Тому законодавець, у разі настання вказаних подій, пропонує боржнику і кредитору розв’язати їх спір через інститут правосуддя, тобто, через суд.
Таким чином, неналежне виконання умов договору (тобто порушення договору) однією із сторін є лише підставою для звернення до суду з позовом про примусове виконання стороною взятих на себе зобов’язань.
Як свідчить практика, сьогодні майже кожний іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання договору, що полягає у задоволенні шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а цей договір є підставою для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за кредитором.
Але кредитор не є суб’єктом примусового стягнення (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження») не може примусити боржника, всупереч його волі, до певної поведінки. Це застереження в іпотечному договорі можливо реалізувати лише шляхом укладення окремого договору між кредитором та боржником, і саме цим договором можливо урегулювати їх відносини з приводу предмету іпотеки.
При зверненні стягнення на рухоме майно, яке є предметом застави, механізм аналогічний, як при зверненні стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме — на підставі договору, а у разі наявності спору між кредитором та боржником — через суд.
Підсумовуючи наведене, наголошуємо, що примусове стягнення предмету іпотеки (чи застави) можливе лише на підставі рішення суду, оскільки примусити (заставити) боржника здійснювати певні дії, спрямовані на відчуження предмету іпотеки (застави), ніхто інший, ніж суд, не вправі. Натомість, добровільні дії і боржника, і кредитора, наслідком яких буде зміна власника, обтяженого іпотекою (заставою) майна, можливі на підставі договору про позасудове врегулювання спору, який буде належним чином виконаний обома сторонами.
Конституцією України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41).