Шукаю мою однокласницю…

Доля інколи невблаганна, і ніхто не знає, що готує вона для нас у майбутньому... Днями у редакцію принесли стару фотографію, 1954 року. На ній — випускники ЗОШ №3: праворуч — Євгенія Тетеря, ліворуч — Тамара Голяк.
Світлину принесли на прохання Євгенії Тетері, їй нині — 81 рік. Вже три роки бабуся не встає з ліжка — у неї хворі ноги. Дітей та чоловіка у Євгенії Альфонсівни немає, а єдина рідна сестра померла за день до її 80-річчя… Тому й вирішила бабуся знайти когось із колишніх знайомих.
— Сум за минулим, друзями підштовхнув мене до пошуку однокласниці Тамари Голяк, — по телефону розповіла Євгенія Альфонсівна. — Була у мене подруга Марія Борінштейн, вона давно виїхала у Німеччину. Знайти її — у мене немає ані Інтернету, ані іншої можливості. Тож вирішила знайти Тамару. Можливо, вона досі живе у місті…
Щось купити раз на тиждень, прибрати і побути поруч декілька хвилин, до Євгенії Альфонсівни приходить соціальна працівниця. Безвідмовною помічницею стала сусідка Таміла Костівна, яка у разі потреби щодня приходить допомогти.
Колись бабуся ходила до церкви, а зараз, єдине, що їй залишається, — молитися, щоб Бог полегшив її страждання на самоті. У один з таких моментів, у старому фотоальбомі, до рук і потрапила давня фотографія.
За наш дзвінок з редакції у її пусту оселю Євгенія Тетеря була вдячна, поділилася спогадами, думками про нинішнє життя. Хтозна, можливо, Бог, до якого вона звертається у молитвах, подарує їй зустріч, на яку вона чекає.