Дитячі ігри Лесі Українки

ДО 146-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТЕСИ
У дитинстві Лариса Петрівна Косач — Леся Українка — була слухняною дитиною. Бувало, сидить сім’я, обідає, аж з’являється під вікном лірник, і діти, як ужалені, кидаються з-за столу, перебиваючи весь обід. Іншим разом собака Дюк украде з хати булку — теж зчиняється страшенний гармидер; ганяються за ним, стрибаючи через тини та паркани. Одна Леся сидить тихенько за своїм столиком і, тільки скінчивши обід, наважується вибігти надвір, щоб приєднатися до буйної ватаги.
Її вірним другом в іграх з «найменшого малечку» був старший братик Михайлик. У родині їх називали одним спільним ім’ям «Мишолосіє», бо вони все робили разом. З охотою читали праці Чубинського з казками та піснями, «Мифы классической древности» Штоля, «Сербські народні думи і пісні» у перекладі Старицького. Тому і перші Лесині ігри були «запозичені» з літератури.
Дітям так подобалися міфи стародавніх греків і книги про подорожі, що вони гралися у різні пригоди з грецьких міфів та у подорожі до невідомих країн. Найулюбленішими іграми в саду Завадських були ігри у Робінзона Крузо (Михайлик був Робінзоном, Леся — П’ятницею, їхні друзі грали роль інших персонажів — дикунів, моряків); в сербських юнаків (Михайлик) і віл (Леся). Пісні про віл (русалок) призвели до того, що Леся називала себе «Вілою».
Ось що згадує про ті ігри Лесина двоюрідна сестра Лідія: «Я пам’ятаю Лесю трохи не з першого року її життя. Пам’ятаю гарний великий дім з величезним садом у Новограді-Волинському… У тому домі та саду царюємо ми — діти, особливо старший брат Лесі Михайло та я, натури буйні. Цілий день бігаємо по всіх усюдах і ціле літо граємо все одну гру: «Іліаду й Одіссею». Маленька Леся була натура тиха, розумна, слухняна дитина… Її маленькі ніжки не встигали за нами, а в наших іграх того літа вона завше була Андромаха — втілення усіх доброчинів».
Як і кожна дитина, Леся любила рух — їй подобалось лазити по мотузяній драбинці, по деревах, стрибати, бігати навипередки. З Михайликом майстерно танцювала «козака». У своїх перших в житті чотирьох листах Леся Українка згадує про їхню (з Михайликом) спробу вивести вуженят із вужачих яєць, про «гімнастику» (мотузяну драбинку), плавання на човні. Розповідає, що вони складають кубики, ходять гуляти, смажать сало, взимку ліплять сніговиків.
Оскільки Леся гралася з братиком, то і забави в неї були хлопчачі. Ляльок у неї не було. Михайлик називав їх «ідолищами поганими» і ламав їх. Пізніше, коли народилися молодші сестрички, то вона шила для їхніх ляльок гарний одяг, вишивала сорочки, плела віночки з квітів, робила намисто з різних зернят. У Музеї Лесі Українки зберігається іграшка дитячих років поетеси — дерев’яний рублик, якому вже більше ста років.

«Леся зовсім маленькою, у 6 років, навчилася шити й вишивати, — згадує сестра Ольга, — а як їй подарували тоді нитнички й гольника, то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавок».
Крім різних забав, у дівчинки була «поважна» робота. Бабусі Єлизаветі допомагала пекти булки. Влітку доглядала за квітником, працювала на городі.
Косачі часто організовували поїздки у різні села. Леся була в Яроні Звягельського повіту (нині с.Ярунь Новоград-Волинського району), де почула народні пісні: «Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав», «Не стій, вербо, над водою». В Жабориці, того ж повіту (нині Заріччя Баранівського району), від сільських дітей дізналася про цікаву гру в «Бобра».
Для цієї гри обирали «бобра» і «мисливця». Діти брали паличку і клали на неї по черзі одну руку. Чия рука була на кінці палички, — той був «бобром». «Мисливця» обирали по-іншому: всі клали по одному пальцю на чиє-небудь коліно «зірочкою», тоді хтось один «рахував»:
Котилася торба
з високого горба,
а в тій торбі —
хліб та паляниця,
кому доведеться, —
той буде жмуриться.
На чиєму пальці закінчу­валася пісня, той був «мисливцем».
Інші діти були «хортами» (мисливськими собаками), вибирали собі собачі клички (Сірко, Рябко, Знайда тощо) і бігли в ліс. Тим часом «бобер» ховався, а «мисливець» заплющував очі і співав:
Ой ти, старий бобре,
заховайся добре,
бо я хорти маю,
на поле пускаю.
Після цього «мисливець» гукав: «Хорти, з лісу!» «Хорти» починали шукати «бобра». Якщо «бобер» був спритний, то міг втікати і ховатись по декілька разів, аж поки його не впіймають. «Мисливець» контролював полювання. Якщо хтось із «хортів» лінувався, то підганяв: «Шукай, Сірко!» або «Лови, Бровко!» Коли «бобра» впіймали, до нього підходив «мисливець» із палицею і кричав: «Бабах!» «Бобер» падав на землю. «Мисливець» і «хорти» втікали в ліс. «Бобер» ставав «мисливцем», а той, хто впіймав його, — «бобром».
Завдяки веселим рухливим іграм на свіжому повітрі, Леся росла спритною, сильною, товариською дівчинкою.
Не треба забувати про те, щоб гратися і вчитися чомусь, не обов’язково сидіти за комп’ютером. Є багато цікавих і корисних ігор, в які можна пограти всією сім’єю або великою компанією дітей різного віку.