Єврейські некрополі Новограда-Волинського

Створення кладовища було одним із першочергових завдань, що стояли перед єврейською громадою. Як правило, для нього відводилася територія на околиці містечка або за його межами, досить часто біля річки або на пагорбі. Ряди могил зорієнтовані з півночі на південь, а самі поховання — «ногами» на схід (щоб мерці, які вийдуть із могил після воскресіння, могли одразу вирушити до Єрусалима). На багатьох кладовищах були окремі жіночі ряди. Згідно з принципами юдаїзму, як окрема могила, так і ціле кладовище, є недоторканними. Традиційна епітафія на надгробку складається на івриті (давньоєврейській мові) і містить чотири головні елементи: вступну формулу, ім’я похованого, дату смерті і благословення. Напис у верхній частині починається абревіатурою, яка означає в перекладі «тут похований». Після слів, які характеризують стать, вік і сімейний стан небіжчика (чоловік, жінка, хлопчик, дівчинка, неодружений, вдова, старий і т.д.), вказується власне ім’я із зазначенням імені батька. Прізвища на старих надгробках зустрічаються рідко. Перед багатьма чоловічими іменами стоїть абревіатура, що утворилася від ввічливого звернення «реб». Потім пишеться дата смерті за єврейським календарем і завершальне благословення «хай буде душа його (її) зав’язана у вузлі життя», виражене відповідною абревіатурою. Іноді дата смерті розміщена у верхньому рядку епітафії.
Хоча вперше євреї Звягеля згадуються ще 1488 року, їхня чисельність у XVI і XVII століттях була незначною. Свого некрополя, найімовірніше, вони тоді не мали, а мерців везли ховати до найближчого населеного пункту з єврейським кладовищем, наприклад, до Острога (там було знайдено єврейський надгробок 1520 року). На плані Новограда-Волинського 1798 року старе єврейське кладовище позначено у північно-східній частині міста, у провулку (нині — вул.Коцюбинського), що відходив від Гутинської вулиці до ріки Случ. Точний час закладання цього кладовища невідомий. Але, виходячи з того, що у Звягелі за переписом 1765 р. проживало 400 євреїв, можна припустити, що в середині XVIII ст. воно вже існувало.
На цьому кладовищі ховали приблизно до середини XIX ст. Опитуванням старожилів вул.Коцюбинського з’ясовано, що кладовище знаходилося між земельними ділянками теперішніх будинків №14 і №24. Воно було біля 80 м завдовжки і 50 м завширшки. До нашого часу зберігся один-єдиний надгробок у вигляді плити із зовсім нерозбірливою епітафією (лежить у садку будинку №22).
Відомо, що на цьому кладовищі покоїться прах першого звягельського цадика р.Мойше Голдмана. За одними джерелами, він помер 10-го Ійара 5591 р. (23 квітня 1831 р.), за іншими — ще в 1830 р. Мордехай Боне (Бібер) згадував про відвідини в дитинстві могили цадика р.Мойше в день Посту 9-го Ава. На надгробку, що знаходився всередині усипальниці, була викарбувана дата смерті, що відповідала цифровому значенню літер біблійного вірша: «І помер Моше, раб Господній».
У 1948 р. власник будинку №6 по вул.Мало-Радянській (згодом — вул.Коцюбинського №24) Адольф Йосипович Єндржиєвський звернувся до міського народного суду 1-ї дільниці з клопотанням про відновлення права власності на хату. У заяві він указав, що 1917 року єврейська громада передала йому в користування сторожову будку на старому кладовищі. В ній Єндржиєвський жив протягом десяти років, після чого будка перейшла в його власність. 1927 року він перебудував її в житловий будинок. У 1930-х — 1950-х роках ще декілька родин отримали від місцевої влади ділянки на території кладовища, в результаті чого воно зникло.
За спогадами дочки А.Й.Єндржиєвського Зої Адольфівни Осадчук, до війни на старе кладовище заходили через залізні ворота, за якими стояла усипальниця цадика з червоної цегли. На її дверях і воротах кладовища були зображені два леви, а всередині лежала надгробна плита, яка за формою нагадувала кришку труни. Час від часу в усипальниці молилися набожні євреї. Наприкінці 1940-х — початку 1950-х років забудовник будинку №20, на ділянці якого стояла усипальниця, зруйнував її та побудував на цьому місці літню кухню. 2004 року на кошти нащадків звягельських цадиків, котрі живуть в Ізраїлі, поруч із літньою кухнею був установлений пам’ятник цадику р.Мойше. Від 2011 р. він знаходиться всередині нової усипальниці.
Внаслідок зростання чисельності єврейського населення міста в XIX ст. (3656 чол. у 1850 р.) площа поховань на старому кладовищі також збільшувалася. Оскільки з трьох боків до нього прилягали приватні землеволодіння, а з четвертої — ріка Случ, можливостей для розширення його території не було. На жаль, поки не вдалося знайти документ про отримання Новоград-Волинською єврейською громадою ділянки землі під нове кладовище. Однак розміщення останнього на західній околиці міста, поблизу колишнього Києво-Брестського шосе, яке було прокладено біля 1850 р., дозволяє зробити припущення, що обидві події (закладання кладовища та прокладання шосе) між собою взаємопов’язані. На користь цього припущення свідчить також епітафія найстарішого на кладовищі надгробка (1855 р.).
Євреї називали цей некрополь на місцевому діалекті ідиш «бес-ейлем» («дім вічності»), «ейлик-орт» («святе місце») або просто «фелд» («поле»), а українці — «окіп», «окопище». Останні назви пов’язані з традицією окопувати кладовища ровом або канавою, що добре помітно з боку вулиці Коростенської. На нове кладовище можна потрапити через західні ворота з хвірткою від вул. Коростенської або через східні ворота від вул.Юношева. Прочани-хасиди, як правило, користуються не воротами, а вузьким дерев’яним містком, спорудженим 2003 року на їхні кошти. Звідти вони через вузький прохід в огорожі рухаються найкоротшим шляхом до могил звягельських цадиків.
У старій, західній частині кладовища, знаходяться поховання 1855-1941 р.р. За розповідями старожилів, до війни і в перші повоєнні роки біля західних воріт стояла сторожка. Сюди пізно увечері або вночі привозили мерців із населених пунктів, у яких не було єврейського кладовища, для поховання їх наступного дня. Рельєф цієї частини — переважно низинний. Надгробки розташовані розріджено, багато з них повалені. Рядки поховань майже не простежуються, є значні пустища без надгробків.
На відстані біля 100 метрів від містка, на пагорбі, під навісом, встановленим у тому самому 2003 р., покояться звягельські цадики. Праворуч стоїть пам’ятник другому цадику — найстаріший на цьому некрополі. Ось переклад епітафії на його надгробку: «Знаменитий хасидський рабин, світоч благочестивий, святий і аскетичний, милий і приємний, добрий до небес і людей, котрий боїться гріха ... святий і чистий родовід ... рабин, наш учитель, р.Іхел-Міхел, син цадика ... нашого вчителя р.Мойше (хай буде пам’ять праведника і святого благословенна у світі прийдешньому) ... помер 12-го Тишрей 5616 р. (24 вересня 1855 р. — Л.К.) Хай буде душа його зав’язана у вузлі життя».
Ліворуч похований його син, третій звягельський цадик р.Мордхе Голдман, який відійшов у вічність у переддень свята Сукойс 5661 р. (7 жовтня 1900 р.). Верхня частина його пам’ятника не збереглася. Обидві могили є місцем паломництва хасидів.
Систематичні дослідження старих надгробків розпочалися влітку 2005 р. Тоді ж було знайдено місце поховання івритського письменника Мордехая-Зеєва Фейєрберга (Мордхе-Вольфа Файєрберга), котрий помер у розквіті літ 2 березня (18 лютого) 1899 р. За спогадами друга письменника, Шмуля-Цві Зецера, «похорон відбувся увечері того ж дня. Віяв злий холодний вітер. Мокрий сніг, що в’їдався в кістки, падав на землю і швидко перетворювався у грязюку. Але все це не завадило великим натовпам людей рухатися слідом за марами Фейєрберга. Майже все місто брало участь у похороні. Всі, наче враз усвідомили, що помер той, хто своєю величчю і славою увінчав сіре маленьке містечко». Переклад епітафії: «... [тут похований] молодий [чоловік] великого таланту Мордехай-Зеєв Фейєрберг, син р. Шимона, шойхета (ритуального різника — Л.К.) і контролера, котрий народився в Звягелі 9-го Тишрей 5675 р. (20 вересня 1874 р. — Л.К.) ...». Правий верхній кут пам’ятника, де, очевидно, була викарбувана дата смерті за єврейським календарем, не зберігся. Слід відзначити, що тут указана дата народження померлого, яка на інших дореволюційних надгробках відсутня.