«Хочу здійснити мамину мрію...»

Зоряна Франчук із с.Ярунь 1 вересня, у числі інших студентів, здобуватиме освіту бухгалтера в Ярунському технікумі землевпорядкування. Як виявилося, 14-річна студентка збирається стати бухгалтером, проте у редакцію принесла не математичні розрахунки, а… свої вірші.
«Маю виконати мамину мрію, яка хотіла, аби я навчалася на бухгалтера», — пояснює Зоряна. Важко пояснити, що коїться у душі дівчини, бо так сталося, що нещодавно вона втратила матір. У підлітковому віці багато хто звертається до поезії, аби висловити те, що всередині. Зоряна теж взялася шукати розраду у віршах — про Україну, родину, стосунки. Хочемо підтримати дівчину у непросту для неї хвилину, тому друкуємо дещо з її раннього творчого доробку. Життя, Зоряно, продовжується. Пам’ятай, що ті, хто йде від нас у інший світ, назавжди лишаються жити у нашій пам’яті.

Літав щасливий птах,
Бо був коханий!
Співав безмежно птах,
Бо був жаданий!
Настав хвилини прикрий час —
Крило зламали.
Ні крихти, ні тепла
Тепер не має.
Птах бідолашний
Вже без крил —
Він не злетить в тумані сам.
Він не злетить ніколи…

Родина — це велич,
Це — радість, напевно.
Це — щастя, гадаю так я.
Родина — це рідні, знайомі та друзі.
Родина — це мир на Землі.
Тримайся, родино, моя Україно,
Так хочуть Вкраїни доньки та сини!

Так хочеться побачити веселку
В барвистім краї, на околиці села,
Де дзвінко пісня солов’їна ллється,
Й згорають всі невдачі тут дотла.
Так хочеться здійнятись на вітрила,
Розправить крила, полетіти в гай,
До янголів і вище, аж за край!
І щиро всім нам побажати:
Нехай цвіте калина в рідному селі,
Нехай війна скінчиться на землі.
Нехай народи мирно всі живуть,
Щоби усім вдалось побачити свою весну,
Прекрасну і квітучу, мов у сні.
Так хочеться почути голос вітру,
Який тихенько грає пісню чарівну.

Десь там серед степів
Знов гинуть справжні козаки
Та ллється кров на нашу землю.
Не розуміємо, що з війнами не є ми кращі!
Війна — це смерть,
І тисячі людських сердець впаде
На ту затоптану людьми стежину розуміння,
Яка вже не злетить у височінь,
Бо прикута у кайдани.
Ми — матері-Вкраїни діти,
Отож, благаю, зупиніться,
Не знищуйте останній вогник у серцях.
Ви краще покладіть туди багаття,
Яке зігріє, вірю, й створить мир в людських серцях!