Династії освітян: спільний стаж — понад двісті років!

Для ветерана педагогічної праці, нині пенсіонерки Валентини Купріянчук, питання вибору професії вирішилося ще у дитинстві, адже поруч завжди була її матуся Неоніла Миколаївна Бойко, вчитель молодших класів. Ця мудра, працьовита жінка розпочала трудову діяльність у Токарівській школі повоєнного 1946 року і сорок років віддала улюбленій справі.
Поруч із мамою юної Валентини також трудилася тітка (старша сестра матері), теж вчителька молодших класів, — Надія Миколаївна Причепа. Й вона віддала улюбленій справі понад 40 років життя.
Навчаючись у школі, Валя побачила й оцінила роботу завуча школи — свого дядька Тихона Андрійовича, який трудився у школі 45 років.
І ось у 1964 році Валентина Йосипівна, у 17-річному віці, провела свій перший урок у рідній школі. З 1969 року по 1973 довелося навчати діток у Борисівській 8-річній школі. Далі був переїзд у Новоград-Волинську СШ №3, де В.Й.Купріянчук працювала до 1981 р.
Професію вчителя обрала й невістка Валентини Йосипівни — Мар’яна. Працює вона у дитячо-юнацькій спортивній школі 23 роки.
Нинішньої осені студенткою факультету фізичного виховання Ужгородського національного університету стала й онучка Настя. Вона продовжить працю вчителів-наставників освітянського роду, де спільний стаж становить 173 роки!
Руслан Созонтович Хрильов — ветеран освітянської праці, почесний пенсіонер ліцею №4.
У 1981 році заступником директора школи з навчально-виховної роботи Руслан Созонтович прийшов у новозбудовану школу. Так закладу судилося здобути мудрого, наполегливого організатора, наставника шкільного колективу — тоді вже добре знаного у місті, досвідченого керівника. За плечима скромного чоловіка був чималий шлях.
Почав діяльність у 35-ій школі (нині школа №9), потім очолив Будинок піонерів і працював одночасно в школі №7, у 1959 р. призначений директором школи у Гульську.
Всюди працював Руслан Созонтович із подвійною віддачею: Будинок піонерів став центром шкільної молоді, школа у Гульську отримала найвищу нагороду — орден Леніна. У 1946 р. за сімейними обставинами (у сім’ї підростали три донечки) Р.С.Хрильов перейшов працювати вчителем у Новоград-Волинську школу №7, де згодом став завучем. Гульську нагороду отримала його наступниця — директор школи Софія Юхимівна Рось.
Наступне призначення Руслана Созонтовича сталося у 1981 році. Це була школа №4 — нова, найбільша у місті. Цій школі педагог-новатор, учитель російської мови та літератури подарував увесь свій хист. Колектив займав перші місця, отримував нагороди, сюди йшли та їхали за досвідом.
У професії Руслана Созонтовича — глибоке коріння, адже він із династії педагогів. Вчителем математики, завучем та директором був його батько Созонт Ісаакович (1894-1942 р.) протягом 24 років. Дядько Іван Ісаакович вчителем фізики пропрацював 28 років. Дядько по матері Антон Михайлович — вчитель фізики, віддав школі 37 років. Найяскравішим взірцем для племінника стала тітка Марія Ісааківна, вчитель початкових класів впродовж 65 років.
Дружина Лілія Андріїївна була теж вчителем, завучем і віддала вчительській справі 34 роки. Вона — донька Марії Василівни Іванової, котра була з корифеїв освітян міста. На її рахунку — понад 40 років педагогічної праці. Ось така славна дорога вчительської династії Хрильових. Їх спільний стаж становить 263 роки!
Нині Р.С.Хрильов займається дослідницькою справою, пише книги. Вже побачили світ п’ять томів книги «Божественный свет», зараз працює над матеріалами двотомника про Київську Русь.