Локомотиви і шашки — спільна любов усієї родини

Зі своїх 66 років звягельчанин Віктор Ященко шість десятиліть грає у шашки. Відтоді, як батько-міліціонер приніс додому шахівницю, це захоплення син несе крізь усе свідоме життя. Не розлучався з шаховою дошкою у школі, піонерських таборах, під час армійської служби на кораблі. Навіть основна професія машиніста тепловоза не завадила.
«Машиністи — усі розумні люди», — каже тренер з шашок і кум Віктора Миколайовича — Віктор Ішков. От і у нашому місті кращі шашисти — це залізничники!» Цікаво, що обидві «любові» Віктора Ященка — і шашки, і залізниця — продовжилися у різних поколіннях його сім’ї.
ФАНАТ ШАХІВНИЦІ НАЗАВЖДИ
Днями Віктор Ященко повернувся з чемпіонату України серед ветеранів із шашок-100 і шашок-64. Те, що їздив за власний кошт, за словами тренера, з яким прийшли у редакцію, означає безсумнівне: «Однозначно — фанат!».
Втім, навіть не це головне, адже змагань з шашок у житті Віктора Ященка було багато — він є учасником найпершого міського (ще радянського) чемпіонату, призером різних чемпіонатів в історії Радянського Союзу та незалежної України.
ШАШКОВА ДИНАСТІЯ: ВІД БАБУСІ — ДО ОНУКІВ
У його сім’ї — справжня шашкова династія, починаючи від мами, якій нині — 88! Вона залюбки у цьому поважному віці грає у шашки. Завітає син у гості, то вони щонайменше дві партії зіграють, а тоді вже — частування-пригощання, як годиться.
Шашкові партії, щойно випадає нагода зустрітися, давно стали гарною сімейною традицією. Три сини пана Віктора перейняли у батька та бабусі цю любов: Микола має 1-ше місце у Житомирській області серед працівників газового господарства, 2-ге місце — в Україні; В’ячеслав свого часу був чемпіоном області; Сергій — 5-й серед молоді на чемпіонаті України. І його дружина Анастасія, і онука (донька іншого сина) Людмила — теж чемпіонки області!
«Татовими дипломами ще з радянських часів, які він вважає справжнім раритетом, можна було би обклеїти усю оселю замість шпалер», — жартують діти. І вірять, що навіть найменші онучки, яким зараз 1,5 роки і 3 місяці, — колись теж не розлучатимуться з шахівницею.
ІЗ КУМОМ — ЗА СТІЛ. ШАШКОВИЙ!
— Наш вчитель — покійний Олексій Клавдійович Фом’юк, колишній журналіст «Лесиного краю», — розповідає тренер Віктор Ішков. — Змушував не просто грати, а записувати партії, розбирати.
Інші прийшли — пішли, я один тренер зараз у місті лишився. Треную вихованців у ДЮСШ, діти початкових класів активно відвідують мої заняття. Заходжу в клас і кажу: кожна нормально розвинена дитина має навчитися грати у шашки і шахи. Не усім дано, але на аматорському рівні «совати» шашки усі можуть.
Особлива гордість Віктора Ішкова — чемпіон світу серед людей з інвалідністю Олександр Гонгальський, котрий нині мешкає у Житомирі. Тренер постійно шукає здібних гравців, зокрема, серед інвалідів, але випадок із Сашком — унікальний. Нещодавно за перемогу чемпіон світу отримав 35 тисяч гривень, і шість тисяч надіслав тренеру — на знак вдячності, що приємно його порадувало. За Сашка Віктор Васильович завжди вболівав по-батьківськи, зі сльозами радості реагує на усі його перемоги.
— З квітня по жовтень проводимо змагання для любителів шашок у парку на вихідних, — сюди Віктор Ішков традиційно запрошує на дозвілля охочих пограти звягельчан. — Приходять з сім’ями, друзями. Я фотозвіт у Фейсбуці традиційно виставляю, там багато й відомих людей є.
«БОРОВЦЮ ПРОГРАТИ БУЛО СОРОМНО, А ВИГРАТИ У МЕРА НЕ МОЖНА!»
Серед відомих людей, котрих свого часу можна було побачити у парку за шаховою дошкою у парі з Ішковим — екс-мер Микола Боровець.
— Я завжди робив із ним нічию: програти соромно, а виграти — не можна, бо мер! — сміючись, розповідає жартівник Віктор Васильович. — Секретар міської ради Василь Остапчук регулярно грає у чемпіонаті, два столи подарував для нашого клубу. Микола Іванюк, як голова федерації, наш клуб теж підтримує. З нинішнім міським головою Віктором Весельським грати не доводилося — я його, якщо чесно, боюся (сміється — авт.).
РОБОТА НА ЗАЛІЗНИЦІ — ДЛЯ СИЛЬНИХ ДУХОМ
Що таке страх, не знають у родині його кума Ященка, де сімейні династії на шашках не закінчуються, а залізниця — це для сильних духом. Як і батько Віктор Миколайович, син Сергій Ященко працює машиністом. Інакше статися не могло, адже ще до школи малий проводив більшість часу на татовій роботі — залізниці.
— Я ще в школу не ходив, а вже катався на тепловозах, — усміхається Сергій. — Жили ми біля залізничного вокзалу, разом на зміни ходили. Відтак після 9-го класу здобув у Києві професію машиніста, згодом закінчив Харківську академію залізничного транспорту.
Батько віддав роботі на залізниці 40 років життя. Їздив на усіх видах тепловозів: 2М62, ЧМЕЗ, 2ТЕ116, 2ТЕ10 та інших.
«Чмуха», «Фантомас», «Маруся», «Акваріум» — так називають залізничники локомотиви, і, якщо придивитися, усі вони справді мають схожість зі своїми прототипами.
Треба бачити, з яким захопленням розповідають працівники залізниці про свою роботу, про багатотонні потужні локомотиви — з ніжністю, з якою про дітей не завжди від них почуєш. А якщо зустрінуться разом декілька людей, залюблених по вуха у залізницю, спливає справді багато цікавої, пізнавальної інформації.
Впродовж довгих років роботи на залізниці Віктору Миколайовичу завжди давали відпустки для участі у шашкових змаганнях.
ВРЯТУВАВ ЖИТТЯ ДІВЧИНІ ЕКСТРЕНИМ ГАЛЬМУВАННЯМ
— Тоді мав відбутися суїцид біля м’ясокомбінату, — згадує Віктор Ященко. — У мене поїзд був легенький — «порожняк» із напіввагонами, гальмівний шлях таких поїздів коротший. Я побачив дівчину: вона то ляже, то встане… то назад відсунеться, то вперед піде... Застосував екстрене гальмування і за три метри зупинився. Якою була її реакція, коли поїзд став? Я помічника покликав, але разом ми не могли відірвати її пальці від рельсів. Дитині було 19 років... Ще зараз, як згадаю, то аж дурно мені стає. Помічник мій кричав тоді, що краще б вона у посадку пішла вкорочувати собі віку та не заподіювала стреси іншим. Знаєте, що цікаво? Через п’ять місяців вона вийшла заміж! Це було 27 років тому… Хтозна, як далі склалося її життя…
Звісно, це стресова робота — різне буває. Не завжди загальмувати вчасно вдається. Але мені лише один раз не пощастило, коли збив «ЗІЛа» так, що кабіна із колесами відлетіла на 40 метрів. Водій тоді у стресі втік, а через три дні з’ясувалося, що він… руку лише зламав.