До чого б це воно?..

Таке наснилося…

Значить, ніби йду дорогою. Грунтовою. Що веде до ставка.

Коли — бабах об товстелезний стовбур верби. Головою. Своєю.

— От осел! — обізвав себе вголос.

І раптом моя голова перетворилася на ослячу!

Ну, думаю, що за метаморфози відбуваються?

Аж тут повз мене баба Текля прочовгала? Потім зупинилася. Напівобернулась, просокотала:

— Голова наче у віслюка. Але на Петра Солончука схожа.

Цебто, на мене, значить.

А потім ця стара чогось обізвала мене «гадом повзучим»!

І вже я не віслюк, а змій. І поповз до баби Теклі.

— Свят! Свят! Свят! — Перехрестилася стара і ціпком мене по голові — гах! По голові зміїній! Гах! Гах!

— Ізіди, нечистий!

Я швиденько в кущі заповз. А за ними — калюжа. Так освіжитися захотілося. Ну, я й пірнув у багнюку. Благодать. Навіть і не помітив, що я вже не змій, а кабан вгодований.

Бовтаюсь у грязюці, похрюкую.

Аж дивлюся — поряд півень барвистий ходить. І тут я раптом перетворився на курку. Півень це побачив і — скік на мене! І давай топтати…

Ледь вирвалася від того напористого топтайла.

Ага, перед втечею я яйце знесла. Чи зніс?

Далі йду дорогою. Зернини житні часом траплялися. Покльовую.

Затим повз дідів пройшов. Сидять на лавці. Про політику гомонять. Про війну. Ганять останніми словами рашистського орка пуйла.

І тут я відчуваю, що я вже не курка…

Один із дідів киває на мене і каже:

— Дивіться! Пуйло йде! Бий його!

І почали старигани гамселити мене ціпками.

А один, спритний такий, вирвав із паркана штахету і нею по плечах мене — гах! Гах!..

Ледь живий утік.

Пригнав додому. Дивлюся в дзеркало. І справді я — пуйло.

Так перелякався. Так себе зневидів, що схопив мисливську рушницю і бах-бах…

І тут прокинувся. В холодному поту.

У дзеркало з острахом подивився.

— Я! — зрадів я.

І це ж треба було такому наснитися!

До чого б це воно?..

Треба до баби Теклі сходити. Вона сни тлумачить.

Аби тільки не била.

Сон почув і записав Микола МАРУСЯК