Звягельський романс

Де калина і вишні в леваді цвіли,
І жита хутір наш обступали,
Ми з тобою там разом росли,
Як кохання прийшло, покохали.

По стежинах до Звягельських круч
Я водив тебе в зоряні ночі.
Там, де Смолка впадає у Случ,
Цілував твої устоньки й очі.

Мабуть, Бог наші долі розвів,
Не судилось нам парою стати.
Я поїхав навчатися в Львів,
Ти — в Херсон комбінат будувати.

Як стеблинку сухої трави,
Я несу в своїм серці провину…
Тебе висватав красень з Литви,
Взяв я юнку собі за дружину.

Та настав в нашій долі момент,
На вокзалі зустрілись з тобою.
В мене син — стрункий легінь — студент,
В тебе донька, як ружа, з косою…

Вмить воскресло кохання святе
Від розмови в півслова з тобою…
На Покрову знов вишня цвіте,
Як цвіла і буяла весною.

Володимир ДАНИК, с. Орепи