Суперовий кльов… з телятиною

Тимур уперто переконував Сергія:

— Там буде такий кльов, що не встигатимеш ловити на одну вудочку!

— І все ж, я пропоную їхати на наше старе місце. Звідти без риби точно не повернемося.

— Ти сома хотів зловити?

— Ну, є бажання.

— А там такі особини є, що в багажник тачки не влізають. Та й краєвиди там бомбезні!

Сергій опирався, зважував «за» і «проти».

Тимура це дратувало.

— Ну, не брикайся, Сірий. Не прогадаєш. Повір моєму слову.

І Сергій здався:

— Ну, поїхали. Але якщо не пощастить…

— Не думай про погане, друзяко. Кльов буде суперовий!

* * *

Краєвиди і справді були чудесними. Позаду лишився мішаний ліс, попереду — луки в різноквітті-різнотрав’ї.

А навколо — хорові співи невидимого птаства.

А ось і пологий берег річки, невелика течія, затони в очеретах-рогозах…

Все це додавало настрою.

Авто поставили у затінку, під крислатою плакучою вербою, віти якої, з похиленого боку, купали свої зелені коси у воді.

— Благодать яка! — солоденько потягнувся Тимур, закінчивши витягати снасті. А відтак змовницьки мовив: — Закидати вудки ще ранувато. Тож, є час заготувати на ніч дрова. Товстого гілля тут вистачає. Але насамперед…

— Не забувати традицію?

— Наливай!...

Через кілька хвилин Тимур заволав:

— Дурень! Головотяп! Щоб тебе грім побив!

— Не можна про грім так, — забобонно похопився Сергій. — І що скоїлося?

— Не повіриш… Їжу забув.

— Вірю. Але ти так не хвилюйся. У мене «сидір» є. Хоча до ранку…

— Ну, юшки наваримо. З риби.

— Її ще зловити треба.

— Зловимо. Ну, по соточці біленької?

— Наливай.

* * *

Для годиться пропустили не по соточці, а по дві.

Затим натягали на багаття гілляччя.

Прийняли ще по чарочці.

А коли сонце почало котитися за вершечки мішаного лісу і численне птаство поволеньки затихало у співах, нарешті закинули донні спінінги.

— Який же чудовий підвечірок! — Це Тимур.

А Сергій здогадливо:

— Так і напрошується…

Налили. Закусили. Щоправда, за-

ощаджуючи на харчах.

Стемніло. Розпалили багаття. Щоб краще було видно дзвоники на лісках.

Та й узагалі — приїхали на відпочинок! Риба у цьому випадку — справа другорядна. Але й підсвідомо щемливо бажана.

А дзвоники не рухалися. Завмерли в безвітряну тиху, напоєну червневим квітучим трунком, ніч.

Першим обурився Сергій. Ущипнув друзяку:

— Тимурчику. А де соми? Оті особини, що в багажник не влазять?

Приятель почав виправдовуватися:

— Мабуть, тиск не той. Забув перед цим на барометр подивитися. Та, може, ще візьме. Надія помирає останньою.

— Ну-ну…

* * *

Було вже за північ.

Сергій здебільшого мовчав.

Тимур добре розумів поведінку приятеля. Що ж його сказати втішне?

— Н-да… — вичавив. — Не сомова погода. Прикро. Хіба вгадаєш. Ну, сам розумієш, сом — риба вередлива. Він любить негоду. Грозу!

— Грози не треба.

— Сам не хочу.

— Та наливай уже. «Юшки наваримо»!.. Рибак!

* * *

Їжа закінчилася.

Риба не брала.

Закусити було нічим. А в пляшках ще дна не видно.

Ідея прийшла Тимурові.

— Сірий. Теляток бачив?

— Що?

— На випасі. Коло ферми. Коли їхали повз.

— А. Ну?

— Замість юшки — шашлик. Як ти на це?

— А якщо там сторож?

— Перевіримо. А якщо є — налякаємо. Або підкупимо.

— А хто шкіру зніматиме?

— Ти.

— А чому я, Тимурчику?

− Бо твій батько мисливець, а ти його син.

— Оригінально!

* * *

Щоб не «засвітитися», авто не брали.

Сторожа на місці не було.

Щоб теля не зчинило гвалту, морду йому перев’язали мотузкою.

Варто зауважити, сторож на призначеному йому місці був. Але в той момент, коли з ночі прийшлидвоє молодих плечистих гевалів, він вирішив «у це діло» не встрягати. А влаштував із укриття (куща щипшини) спостереження.

«Не жарти, — тоді думав сторож. — Такі пришиють — як пить дать!»

Невеличке теля несли поперемінно.

Поки Сергій займався шкірою, Тимур тягав із лісу дрова.

Шашлик вийшов відмінний!..

…Світало.

Річка взялася туманцем.

Дзвоники мертво висіли на лісках.

Хлопці спали на карематах біля снастей, повкривавшись теплими речами.

В якусь мить щось шубовснуло у воду.

Першим схопився Тимур зі словами:

— Мабуть, сомяра!

— Ага, — позіхнувши мовив Сергій, іронічно додаючи: — І головне, не одна особина! — А відтак він показав вказівкою на невеличкий поблизу пригорок, на якому сиділи до півтора десятка чоловіків. Серед них, як пізніше з’ясулося, був і отой сторож, а ще фермер, із господарства якого вночі викрали теля.

Ага. Шубоснула у воду цеглина, яку запустили прийшлі чоловіки.

Микола МАРУСЯК

(Імена в матеріалі змінені)