«Спорт допоміг повірити у власні сили»: як після випробувань рухатися вперед

Звягелянин Богдан Брацюк — керівник цікавих гуртків у дитячо-юнацькому клубі фізичної підготовки (ДЮКФП). Викладає незвичні напрямки, які нещодавно з’явилися і вже користуються популярністю як у дітей, так і в дорослих. От ви, наприклад, бачили тренування в спеціальних обладунках, із мечами та щитами? А в ДЮКФП таке є — виглядає видовищно та оригінально.

Йдеться про гурток середньовічного бою, а також про новий гурток — із петанку. Започаткував гуртки директор спортивного клубу Вадим Омельчук — після того, як познайомився з цими видами спорту на обласному ветеранському фестивалі. Саме Вадим свого часу запросив Богдана Брацюка працювати із дітьми та ветеранами. Тим паче, що він добре обізнаний із проблемами фізично обмежених людей, маючи протез правої ноги, а такий досвід зараз особливо корисний. 

— Для мене спорт — це не просто тренування, — каже Богдан, — це також можливість повернути людині впевненість у собі, відчути командний дух, поставити перед собою нову ціль і побачити, що після складних життєвих випробувань можна рухатися вперед.

— Дуже цікаво спостерігати за змаганнями з середньовічного бою — це завжди видовищно. Таке враження, що потрапляєш у середньовіччя. Уявляю, як цікаво це для тих, хто займається у вас.

— Це неолімпійський вид спорту, у якому одна з номінацій називається «бугурт» — груповий бій. У цьому напрямку створено всеукраїнський проєкт «БугуртСіч», спрямований на реабілітацію та реінтеграцію ветеранів. Представником проєкту в Житомирській області є директор ДЮКФП Вадим Омельчук. 

Я керую гуртком середньовічних боїв, де тренуються діти, але ми також проводимо заняття та заходи, у яких беруть участь ветерани та члени їхніх сімей. Так, це справді завжди цікаво та захопливо.

На перший погляд може здатися, що бій — це просто мечі, щити та видовищні поєдинки. Насправді за цим стоїть велика фізична й технічна робота: витривалість, сила, координація, дисципліна, тактика, уміння працювати в команді та контролювати себе.

— Сьогодні у Звягелі дедалі більше можливостей для спортивних тренувань захисників, які повертаються з війни, чи не так?

— Так. Один із напрямів, який ми розвиваємо, — клуб ветеранів «Сила Нестримних», де об’єднуємо ветеранів, ветеранок та членів їхніх сімей через спорт, спілкування і командну підтримку. Також я є членом адаптивного клубу «Нестримні Звягель», створеного два роки тому на базі ДЮКФП. Допомагаю Вадиму Омельчуку та Дмитру Коростельову тренувати ветеранів. 

Особливо цікаво спостерігати за ветеранами. Люди, які пройшли через важкі випробування, приходять на тренування, пробують щось нове, поступово набираються впевненості, а потім виходять на змагання і показують дуже гідні результати. Вони беруть участь у змаганнях, здобувають призові місця. І для нас це — набагато більше, ніж просто медалі.

Важливо мати поруч людей, які підтримують. Тому прагнемо створити для ветеранів саме таке середовище — де тебе не жаліють, а підтримують; де бачать твої можливості, а не обмеження.

Наша команда переконана, що спорт може бути одним із тих інструментів, який допомагає людям повернутися до активного життя, знайти нове коло спілкування і зрозуміти: попереду ще багато перемог.

Саме тому для мене робота в ДЮКФП, у міському центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», у адаптивному клубі — це не окремі речі, а одна велика справа.

— Розкажіть, а як ви стали тренером? І що передувало цьому?

— Близько десяти років займаюся спортом. Добре знаю, що таке після травми починати з нуля, коли буває дуже важко.

Я є людиною з інвалідністю, тому для мене спорт — це не просто вправи, медалі чи фізична форма. Спорт свого часу допоміг мені повірити у власні сили. Згодом з'явилося величезне бажання передавати цей досвід іншим. Мотивувати, що після складних обставин можна розвиватися, ставати сильнішим і досягати результатів.

Саме тому я захотів стати тренером. Хотілося не просто тренувати людей, а бути для них людиною, яка може у потрібний момент сказати: «У тебе все вийде. Давай спробуємо ще раз».

У професійний спорт і в систему роботи з людьми я потрапив завдяки колезі Вадиму Омельчуку, який запросив мене на роботу. Так я побачив, скільки можливостей може дати людям спорт, і почав розвиватися як тренер.

Для мене найважливіше — бачити, як людина, яка ще вчора сумнівалася у своїх силах, починає вірити в себе. Напевно, це є головною причиною, чому я став тренером. Хочу показувати: обставини можуть змінити життя, але вони не повинні забирати в нас бажання рухатися вперед. 

— Мабуть, ваша травма, внаслідок якої ви втратили ногу і маєте протез, стала поштовхом до змін?

— Так. І коли мені запропонували працювати тренером, щоб мотивувати інших, я погодився. Закінчив багато курсів, продовжую навчання зі спеціальності  «Фізична культура і спорт», через кожних два-три місяці отримую нові сертифікати щодо роботи з людьми, які мають ампутації кінцівок, щодо роботи з військовими та ветеранами, їхніми родинами. Мені це дуже подобається.

— Які випадки найскладніші в роботі?

— Найскладніше, коли людина не вірить у себе. Буває, втрачає кінцівку або декілька, але не втрачає віри в себе. А коли є зневіра у посттравматичному синдромі — це набагато гірше. 

Те, що ветерани пережили, нікому не зрозуміти, тож не потрібно переконувати: «Я тебе розумію». Треба дати «відчуття плеча» і підтримку. 

— Наскільки часто після тренувань бачите зміни на краще у психології ветеранів? 

— Напевно, кожен згодом відчуває зміни в кращий бік. Вони завжди мене чекають: і на тенісі, і в більярді, і у тренажерному спортзалі. Так само, як на заняттях із середньовічного бою — вони до мене звикли, а я до них. 

Коли хтось занепадає духом, намагаюся використати свої знання, досвід. Кожен із нас рано чи пізно здається. Не лише люди, котрі мають складний досвід на фронті.

— Інший ваш гурток, із петанку — новий, функціонує з вересня. Розкажіть, як і коли проходять тренування?

— Обидва гуртки — безкоштовні, тренування проходять двічі на тиждень, тож запрошую дітей нашої громади (Тел.: 068-942-95-48). 

Із середньовічного бою займаємося у понеділок та п'ятницю, з 16:30 до 18:00. Відпрацьовуємо техніку тактики бою, індивідуальну тактику бою, групові бої та фізичну підготовку. 

Щодо петанку — це спортивна гра з металевими кулями, мета якої полягає в тому, щоб кинути порожнисті металеві кулі якомога ближче до маленької дерев'яної кулі-мішені (кошонета). Тренування з петанку проходять у середу та суботу: у середу — з 16:30 до 18:00, у суботу — з 10:30 до 12:00. Активно з вихованцями проводимо час: ознайомлюємося з правильними кидками, маневрами, точністю уваги.

— Що ж, дякую за розмову і хай побільше буде спортивних успіхів у ваших вихованців!

— Дякую!

Юлія КЛИМЧУК