Донжуан…

Дмитро саме голився, коли задзвенів мобільний. Він простягнув руку до телефону, що лежав поряд на поличці, і увімкнув режим голосного звуку.
— Слухаю!
Зненацька грізний жіночий голос:
— Алло! Дімка?! Дімка, питаю?!
— Кгм… Та я. Що за аврал?
— Що робиш?
— Хм. Голюся.
— Він, бач, голиться!
— Шановна, ви…
— Анна Альбертівна я! Якщо забув! Теща твоя! Мама!
— Так, мама Альбертівна… Тобто…
— Дімка! Не пудри мені мізки!
— Мушу!
— Не в’їхала?
— Це не той Дімка. І не той номер мобільного ви набрали.
— Хе-хе! Той! Ще й як той!
— А хіба ви не чуєте, що голос інший?
— Дімка! Ти мене за лохачку не тримай! Я твій голос за кілометр упізнаю!
— А за три?
— Дімка! Не випендрюйся! Аліночка там удома не вся своя на місці, а ти…
Дмитро, голячи ліву щоку, зацікавлено підіграв:
— А що з нею?
— Я ж тобі казала: вся не своя! Переживає. Ну, погиркалися. Без цього не буває. А ти — тягу дав. А дитину хто виховуватиме — дядя? Не думай виляти хвостом — на Марсі ізнайду і пір’я вискубу!
— Ну, я не курка, навіть і не півень… І все одно ви помилилися номером! І з Дімкою також!
— Циц! Синочка такого родили, га…
— Та ви, мамо… Тьху! Як там вас?..
— Анна Альбертівна! Якщо ти забув, безсовісний! Теща твоя дорога! Мама! І мама Аліночки. Дружини твоєї. Чи, може, ти, зятьок невдячний, якусь іншу швабру знайшов? То не корч із себе донжуана. Я тобі кажу. Ти ж мене знаєш. І взагалі. Досить у дитячий садок гратися. Їдь додому. Я тобі млинців напекла. Із сирком. Із сметанкою. Які ти любиш!
— Тааа, млинці добре. Але…
Тут до ванної зазирнула Дмитрова дружина, Ірина.
З таким лицем!.. З такими очима…
— Думаю, — з нервовою іронією каже, — з ким ти там балакаєш! А це — Анна Альбертівна! Дорога теща! Мама! У якої є доця Аліночка! І її синочок! І його тато Дімка, що ось стоїть з бритвою перед дзеркалом.
Дмитро, проковтнувши сухий клубок, пробелькотів:
— Іринко… Ги-ги… Це був прикол. Прикол.
— Швидше давай голися, приколіст! А то млинчики із сиром та сметанкою захолонуть!
— Чекай, чекай, мила…
— Я тобі не мила! Донжуан! — і дружина зникла за дверима.
Дмитро розгублено зачухав потилицю:
— Переграв…
А в телефоні розривався голос «мами»:
— Дімка!.. Дімка!.. Дімка!..