Баба Ася і скотиняки

Прудконога баба Ася чимчикувала з міні-маркету.
У руці в неї — величезний целофановий пакет. Своїми розмірами він закриває половину старушенції. Від низу.
Але бабу Асю це не гнітить. Тим більше, що там продуктів кіт наплакав. А ще вона дуже звикла до того жорсткого пакета. Він пам’ятний їй. Той пакет ще з отих чи не з перших ноу-хау. Ще із зорі молодості баби Асі.
Отже, чимчикує собі баба Ася. Про щось усміхнено думає.
Аж раптом над головою як заревло:
— А-ааааааа! О-оооооо! При-дур-ки! Ви-плод-ки-и! Та вас… вас… Ууууууу, ско-ти-ня-ки-и-и-и! А ви, га? А ви??!
І раптово все затихло.
Та баба Ася далі не пішла. Її дуже зацікавив монолог отого горлопана.
Сіла на лавочку і повела оком по вікнах. По поверхах.
«Звідки репетували? — зацікавлено обмацувала баба Ася плацдарм п’ятиповерхового будинку. — На першому і другому поверхах знаю всіх. Ну, і на третьому також. На цій триповерховій території психів ніби немає. А ось вище… Тих знаю… І ці знайомі… І ті…
І тут знову заволало:
— А-а-а-ааааааа-а-а-а! І-і-і-і-ді-о-о-о-ти-и-и-и! Ско-ти-ня-а-а-а-ки-и-и-и! Пов-би-вав би-и-и!..
«На четвертому! — спритно визначила баба Ася. — Он із того балкона горлало. Хто ж там кубельце звив? «Скотиняки… Скотиняки…» Хто ж так полюбляє говорити?.. Ага! Згадала! Ляшко! Але він тут не живе. Що ж це за новий Ляшко з’явився? Може, його родич?».
А з четвертого погрозливе:
— А ти не лізь! Не до тебе! О-о-о-ооооооо-ии-и-и-иии, скотиняки-и-и… Все! Сил у мене немає! Знімаю зі стінки рушницю і починаю всіх вас відстрілювати, скотиняки!
Шия баби Асі миттю втяглася в плечі. Серце кудись провалилося. Очиці налякано забігали.
Стара хотіла дати дьору, та ноги стали мов ватяні.
«Не втечеш, — сумно-сердито подумала баба Ася. — Кого ж той ненормальний хоче відстрілювати? Ага. Мабуть, тих, хто є у квартирі. А потім почне цілити з балкона по перехожих. І в першу чергу… Спаси й поми-лу-уууй!..».
Знову стало тихо. І поки не стріляло. Чогось вичікувало.
Баба Ася скористалася тимчасовим затишшям на вогняній позиції. Відкрила пакет і знайшла в картоплі мобільний телефон. Здмухнула з нього пилюку й набрала «102»:
— Алло! Поліція? Тут один псих погрожує усіх з ружжа постріляти!.. Що?.. Так і є! Сиджу в засаді! Стежу за ходом воєнних подій! Коли прибудете, — подам сигнал! Позивний — Баба Ася!
…Коли оперативна група зайшла до квартири (двері були незамкнені), то з кімнати гучно донеслося:
— Давай! Давай! Давай, ідіоте! Тат, так, так! Тааааааааа-ак! Гоооооооооо-о-о-о-о-оооооооооооооо-лллллллл! Гол! Гол! Гол! Го-о-о-о-о-о-ол!..
Поліцейські ввійшли до кімнати. На підлозі сидів худорлявий чоловічок. На очах у нього були сльози. Проте обличчя сяяло щастям. Об його руку терся чималенький пухнастий кіт…
— З вами все в порядку? — спитали в чоловіка.
Той радісно повідомив:
— Наші гол забили! Гол-л!
Правоохоронці сторопіли. А тоді хтось пригадав, що сьогодні ж «наші грають».