Співали шпаки, гуляли собаки…

Скверик…
Перші весняні дні. Напрочуд теплий день. Повіває ласкавий легіт. У кронах, виспівуючи, копошаться шпаки.
У скверику — дві дамочки. Вигулюють своїх вихованців.
У однієї панянки — біла французька болонка.
В другої — англійський бульдог.
Жінки ходять туди-сюди.
Часом мовчки одна одну минають. На відстані. Бо бульдог усе поривається до болонки.
Господарка бульдога щось наказує своєму «європейцю», і той її слухає. Проте не лишає без уваги симпатичну «француженку».
Та ось одна із дамочок презирливо подивилася на високого брюнета, що неподалік вигулював добермана.
Друга дамочка помітила той непривітний погляд сусідки по скверику. Підійшла до неї:
— Я теж вам так скажу: всі вони негідники!
Господарка бульдога не зрозуміла:
— Хто?
— Чоловіки! Мій минулого року заявив, що Восьме березня відмінять!
— І що?
— І нічого не подарував у цей день! А ваш?
— А мій подарував.
— Хм…
Дамочки розійшлися.
Потім знову зійшлися.
Власниця болонки знову нагадала про свій клопіт:
— Учора мій був цікавим таким.
— Хто? — знову ж таки не втямила господарка бульдога.
— Та чоловік. Чогось такий веселий. Загадковий. Мабуть таки, цього разу до Жіночого дня щось подарує. — І видала комплімент: — Гарний у вас собачка!
Власниця бульдога всміхнулася. Віддячила:
— І ваша нічогенька! Біленька, як сніг! Очки привітненькі, гарненькі! На вушках бантики! Лапки овальненькі! Спинка пряменька, струнка! Хвостик закинутий на спинку! Мордочка симпатичненька! Ну, просто красуня!
Повеселіла і її візаві:
— І ваш нівроку! Як це…
— Англійський бульдог.
— Ага, ага! Красень! Погляд серйозний! Лапи сильні! Широкоплечий! Грудастий! Такий у біді не залишить!
Господарка англійського бульдога по-своєму виснувала слова співрозмовниці і запропонувала:
— А може, хай вони погуляють?
Власниця болонки здивовано округлила очі:
— Як-к?
— Як дівчинка і хлопчик.
— Тобто, як «дівчинка і хлопчик»?
— Природно. А потім у них будуть дітки.
— Та ви що?! — настовбурчилася вихователька болонки. — Як це моя французька болоночка піде на свіданіє з вашим… як це його…
— А чого це вона не може піти погуляти з моїм красунчиком?
— З цим бегемотом?!
— Та це у вас… Це ваша… Сухоребра, бліда, облізла коза!
— Що-о-о-о-о??? А ваше кривоноге страшидло…Зі зморщеною мордою від носа до хвоста… Як… Як і в тебе…
— С-с-с-с-с… Щооооооо?
Раптом поряд пролунало:
— З прийдешнім, панянки!
Панянки від несподіванки поковтали язики. Розійшлися.
А в кронах мішаних дерев бадьоро виспівували шпаки.
Ах, весна йде!