Вовк і семеро козенят

Жила собі стара Мати-Коза. І мала вона семеро козенят.
Якось Мати-Коза й каже своїм козенятам:
— Сходжу до лісу, дітки. Травички свіжої нарву. І трав лікарських. А то ходить пошесть усяка… А ви двері замкніть. Та Вовка в хату не пускайте. Бо як залізе, то всіх вас поїсть! Із кісточками!
— Ой, як лячно! — гуртом вигукнули козенята.
— Та отож, — і далі напучувала Мати-Коза. — Той душогубець ким хочеш може прикинутися. Але ви його по хрипкому голосу впізнаєте.
Одне з козенят спитало:
— А чого він хрипить?
— Бо курить багато, харцизяка! Ну, я пішла. Замкніться. Й дивіться мені!
— Не бійся, матусю, — знову гуртом гукнули козенята. — Ми будемо пильними.
Мекнула Мати-Коза та й пішла до лісу.
А незабаром хтось постукав у двері.
Старшеньке козеня спитало:
— А хто там у двері стукає?
— Це я повернулася, мати ваша. Гостинців вам принесла.
Але козенята почули хрипкий голос і здогадалися, що то Вовк прийшов.
— Не відкриємо тобі, — гукнули разом козенята. — У нашої мами голос тоненький, ласкавий, а в тебе хрипкий та прокурений!
— От шибеники! — розізлився Вовк. — Впізнали-таки! А де ваша маман?
— До лісу пішла.
— Якої холери?
— А тобі яке діло, опудало лахмате? Іди з нашого двору, хуліган!
— Ну-ну… — сердито пробурмотів Вовк і поволікся до своєї куми Лисиці.
Заліз Вовк до її великої нори й пожалівся:
— Ті шмаркачі обкрутили мене, як лоха. У хату не пускають.
— Козлятиною захотів посмакувати? — похихикавши, спитала Лисиця.
— Делікатес, кума! А ще хата їхня нічогенька. Якраз мені підійшла б. Але ті бестії рогаті хитрі. Що робити?
— Я тобі лапи крейдою намащу, — каже Лисиця. — Покладеш їх на підвіконня і скажеш козенятам, що я, типу, ваша мама… Ну і таку всяку бурду поженеш.
— А з голосом що робити?
— Питва тобі свого дам. На травах. І все буде о’кей!
І знову Вовк прийшов до козенят. Постукав у двері.
А з-за них:
— А хто там такий?
— Це — я, ваша мама прийшла. Гостинців вам принесла. І травички соковитої принесла. І екзотики всякої: апельсинів, мандаринів, ківі, ананасів, гранат і…
— Гранат, кажеш? — спитало котресь із козенят. І тут-таки додало: — Але від тебе цигарковим димом тхне. І перегаром. А наша матуся не курить і не п’є. Так що вимітайся з нашого двору.
Вовк не розгубився. Поклав свої білі лапи на підвіконня і проказав:
— Бачте, я ваша мама.
— Не віримо! — на те козенята. — У нашої мами ніжки тоненькі, звабливі. А в тебе — як поліняки необтесані!
І тут Вовк вилаявся:
— От козли!
А з-за дверей:
— А за козлів відповіси! Дуй звідси, зайдо лісовий! Гранати він припер, терорист!
…І знову Вовк поплівся до куми Лисиці. І знову пожалівся:
— Розкусили мене ті шибеники. Обізвали всіляко. Кажуть, лапи в мене не звабливі.
— Молодь тепер не та, хе-хе, — зітхнула Лисиця. А відтак, подивившись на свої тендітні лапки, мовила:
— Ходімо до них удвох.
А Вовк:
— Кума…
— Що ще?
— Налий свого пійла. Для хоробрості.
— Дивися, щоб не чудив.
— Та ну…
Налила Лисиця. Вовк випив і прогарчав:
— Тепер хай начуваються!
І попер Вовк поперед куми. І знову, рикаючи, стукає у двері:
— Відкривайте, козли!
А Лисиця захекано гукає Вовкові:
— Що ти мелеш, йолопе? Дарма тобі пійла налила!
— А, — пошкрябав Вовк потилицю. — Згадав. Відкривайте! Я — ваш друг!
А з-за дверей:
— Тамбовський Вовк тобі друг!
Розізлився Вовк, пригрозив:
— Зараз зламаю двері і всіх вас поїм!
Тим часом старшенький козлик каже своїм братикам і сестричкам:
— Щось ця комедія вже почала набридати. Відчиняйте двері.
Побачивши козенят на ганку, Вовк аж вирячився:
— Ви??!
А козенята:
— Ага, ми.
І застрибали козенята навколо Вовка. Та з якимись дивними вигуками.
Загупало, завило…
Лисиця як побачила оте видовисько, то й вирішила схоронитися в кущах.
…А тут і Мати-Коза прийшла додому. І каже козенятам:
— Там під парканом Вовк лежить. Стогне. Ви його не чіпали?
А козенята хором:
— Нам, мамо, нудно було. То ми трошки й розім’ялися.
Мама-Коза насварила діток:
— Я ж вам казала, щоб не відчиняли двері!
— Ми більше не будемо, мамо.
…А біля паркана мотнула хвостом Лисиця. Злякано питає у Вовка:
— Що то було?
І простогнав Вовк:
— Ті кляті каратюги віддубасили мене. Допоможи, Кумо.
— Ех-хе-хе-е. Молодь…
Пожаліла Лисиця Вовка і потягла його до лісу.