ЯК ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ?

ВОЛОДИМИР ЛИТВИН ПРОПОНУЄ УКРАЇНІ ЙТИ ВЛАСНИМ ШЛЯХОМ
Камерун, Еквадор, Кенія, Сьєрра-Леоне, Зімбабве, Україна. Здавалося б, між згаданими африканськими країнами і нашою державою нічого спільного бути не може. Але це не так. Саме в такому оточенні опинилася сьогодні Україна у рейтингу корумпованості різних країн світу, який складається щорічно експертами міжнародної організації Transparency International. Рейтинг 2009 року, який нещодавно став надбанням громадськості, пригнічує: за останні кілька років наша держава скотилася з 99 місця (2006 рік) до 146, на якому є сусідами з сонячними згаданими країнами. Всього у списку фігурує 180 суверенних держав. До «дна» залишилося не так вже і далеко...
Подолати корупцію намагаються скрізь. Однак успішність поки що довели дві моделі. Перша — так звана Сінгапурська або Азійська схема. Головне місце в ній займає суворий контроль держави над діяльністю чиновників, помножений на жорстокі покарання за хабарництво та інші прояви корупції. Система передбачає також дерегуляцію економіки, спрощення оподаткування, підвищення незалежності судів і зарплат чиновників. Проте головний акцент робиться все ж таки на жорстке і невідворотне покарання корупціонерів.
Друга схема — Шведська або Скандинавська, — робить наголос на ліквідації самої можливості корупції. Досягається це за рахунок лібералізації економіки, максимальної публічності в державних справах і високих етичних нормах, які держава ставить перед держслужбовцями. Щодо покарань, то, наприклад, у Фінляндії, яка також досягла великих успіхів у боротьбі з корупцією, покарання за хабарництво навіть за українськими мірками виглядає просто смішно. Максимум, що може отримати фінський хабарник, — це чотири роки тюремного ув’язнення. Але, якщо порушення не дуже серйозне, — зазвичай чиновник відбувається штрафом. Втім, система побудована на принципі «не в грошах справа»: крім штрафу, чиновник отримує таку порцію презирства від співгромадян, на тлі якої навіть тюремне покарання може здатися благодаттю.
А що ж Україна? За якою схемою бореться з корупцією наша держава? А ні за якою! Наша біда в тому, що корупція вже стала частиною економічної і політичної системи. Тобто питання боротьби з корупцією потрібно вирішувати багато в чому за допомогою політики. Великі надії покладаються на майбутні вибори Президента. Однак аналіз програм провідних кандидатів веде до однозначного висновку: при всій різноманітності ідеологій і напрямків, серйозну, справді ефективну програму боротьби з корупцією, зміг запропонувати тільки Голова Верховної Ради Володимир Литвин. У принципі, дивуватися цьому не варто: загальновизнано, що з лідерів президентських перегонів тільки Володимир Литвин не пов’язаний з великим бізнесом, який не надто зацікавлений у боротьбі з корупцією. А немає зобов’язань перед корумпованим бізнесом, — немає і перешкод для реальних дій з викорінення цього зла.
Що ж має намір зробити Володимир Литвин, ставши Президентом? На перший погляд, голова Верховної Ради віддає перевагу «сінгапурській» моделі. «Прирівняти корупцію до державної зради. Обов’язкове декларування доходів і витрат держслужбовців, членів їх сімей; позбавляти пенсійного забезпечення держслужбовців, які притягуються до відповідальності за хабарництво, зловживання службовим становищем. Обов’язкова конфіскація незаконно придбаного майна; скасувати умовні терміни та амністію за корупційними статтями; заборонити держслужбовцям вищих рангів працювати в комерційних структурах протягом трьох років після звільнення з держслужби; переатестація державних службовців на предмет перевірки їх професійної придатності та належності до комерційних структур; відбудова народного контролю; розробка стандарту якості державних послуг, які надають населенню чиновники. Негайне звільнення тих, на кого є скарги громадян... ».
Проте ретельніше вивчення програми Володимира Литвина дає підстави вважати, що спікер не пропонує країні «сінгапурський варіант» в чистому вигляді. «Сприяння малому та середньому бізнесу, зменшення податкового навантаження, спрощення податкової системи та процедур отримання кредитів, створення державної системи підтримки підприємців-початківців, введення у практику заявного характеру реєстрації підприємств; затвердження виборчого кодексу, запровадження виборів до Верховної Ради за відкритими списками, до місцевих органів влади — за мажоритарною виборчою системою; впровадження публічного механізму звітності депутатів, спрощеної системи їх відкликання...» — усі ці пункти з програми Володимира Литвина є своєрідним відображенням елементів «шведської системи». Тобто, по суті, Литвин пропонує Україні власний унікальний шлях боротьби з корупцією, у якому враховується краще з продуманого і випробуваного в усьому світі.
Слід відзначити, що Володимир Литвин став прихильником комплексного вирішення проблеми корупції не сьогодні. Розуміння того, що питання самим лише посиленням покарання для корупціонерів не вирішити, прийшло до спікера давно. «Я пропоную такий спосіб боротися з корупцією: проголосувати пакетом за скасування депутатської недоторканності, скасування всіх пільг, за скасування виборів на пропорційній основі, за зменшення кількості депутатів до 300 і провести ще одні дострокові вибори в округах», — ці слова спікера у розпал парламентських дебатів з питань боротьби з корупцією датуються 2007 роком. Якби інші політики прислухалися тоді до Володимира Литвина, якби проявили політичну волю і бажання реально боротися з «бичем економіки», то, можливо, і не фігурувала б сьогодні Україна у списку корупції в компанії зі Сьєрра-Леоне та Зімбабве. Однак ситуацію ще не пізно виправити: сьогодні обирати, де бути Україні — серед африканських країн, або між Сінгапуром і Швецією, будуть вже не політики, а народ.