ВАЖЛИВІСТЬ ЇХНЬОЇ РОБОТИ УСВІДОМЛЮЮТЬ, КОЛИ ВИМИКАЄТЬСЯ СВІТЛО

22 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ЕНЕРГЕТИКА
Увійшовши до директорського кабінету, я, чи не вперше для таких ситуацій, був настільки вражений побаченим. «Ну, й краса у вас тут», — мовив, наблизившись до вікна, в якому, як на долоні, виднівся протилежний берег Случі, засніжені сосни… А прямо під вікном вирувала вода — так, неначе стоїш не в теплому кабінеті, а десь, скажімо, на пішохідному мості.
«Мені за шкідливість треба доплачувати», — вочевидь, жартома, проте із серйозним, незворушним виразом обличчя відповів директор. А тоді пояснив, що ж саме мав на увазі:
«Розумієте, на тому березі — улюблене місце відпочинку. Люди шашлики готують, розважаються, а мені в той час треба знаходитись тут, вирішувати, як найшвидше усунути ту чи іншу проблему…»
Ось таким діалогом розпочалася наша розмова з директором Новоград-Волинського району електромереж Михайлом ЦЯПЕНКОМ. Зізнаємось чесно, раніше про це підприємство писали теж, проте переважно в контексті якихось відключень, несвоєчасних, на думку жителів міста, поновлень електропостачання тощо. Нині ж, з нагоди професійного свята — Дня енергетика, що був відзначений 22 грудня, — інтерв’ю, присвячене роботі колективу, що вдень і вночі намагається робити все можливе, аби наш побут, залежний від електрики, був у повному порядку.
ПОМІНЯВ… ДНІПРО НА СЛУЧ
Михайло Петрович Цяпенко очолює Новоград-Волинський РЕМ із 2002 року. А загалом на цьому підприємстві працює 33 з половиною роки — з 15 липня 1977-го. Колишній випускник Київського електромеханічного технікуму починав роботу інспектором енергонагляду. Згодом — керівник абонентської групи, заступник начальника РЕМу, головний інженер, і, нарешті, директор.
А Дніпро на Случ поміняв, бо народився й провів дитинство за півсотні кілометрів вниз за течією Дніпра від Києва. Тепер же ось уже стільки років працює на підприємстві, офіс якого теж безпосередньо — над річкою. І директорський кабінет просто таки «нависає» над водою.
ІСТОРІЯ НАШОГО РЕМУ ПОЧИНАЛАСЯ З МЛИНА
6 травня 1929 року малопотужна навіть за тодішніми мірками Новоград-Волинська електростанція дала перший струм у місто. Цей день вважається днем народження місцевого району електромереж. А розмістили електростанцію у будівлі, що була млином. Приміщення млина радянська влада забрала у «куркуля» й вирішила, як тоді було заведено, використати його для потреб усієї громади.
Історія професійного свята, згаданого вище, бере свій початок з 22 грудня 1920-го, коли було затверджено Державний план електрифікації. Нескладно порахувати, що в цьому році енергетики відзначили 90-ту річницю своєї професії.
У 1965 році Новоград-Волинський було переведено на централізоване енергопостачання. Відтоді електроенергію місто самостійно не виробляє, а тільки споживає. Відтак, головні задачі РЕМу — забезпечення надійного безперебійного електропостачання та реалізація електроенергії абонентам.
У колективі, що обслуговує місто й район, нині трудиться 163 працівники.
ІСНУЄ КАТЕГОРІЙНІСТЬ. ІЗ ЦИМ ТРЕБА МИРИТИСЯ
Не секрет, що до підприємства, від якісної роботи якого залежні всі, часом висуваються підвищені вимоги. Щойно зникла електрика в мережі — і вже гвалт. Телефон у диспетчерській РЕМу в такі хвилини працює, як на радіопередачі під час програми на замовлення. Туди теж ­додзвонитися важко, бо постійно зайнято.
— Розумієте, не нами, а на державному рівні прийнята категорійність. Тобто, всі споживачі електричної енергії поділяються на три категорії. Від цього залежить час, що є в запасі в енергетиків, аби відновити електропостачання. Так, для населення ми маємо право працювати над усуненням неполадки до 24 годин. Тільки в разі перевищення цього терміну споживач має право оскаржувати якість надання послуги, — пояснює Михайло Петрович.
Іншими словами — промислове підприємство чи лікарня мають вищий пріоритет, аніж пересічний житловий будинок.
Аби показати роботу диспетчера, котрий першим приймає на себе «удар» розгніваних споживачів, Михайло Петрович запрошує до приміщення, куди навіть не всім працівникам РЕМу вхід дозволений. Двері обладнані кодовим замком — щоб не турбували, кому не слід.
На величезній стіні — так звана, мнемосхема Новоград-Волинського РЕМу. Тут — схематично позначені всі лінії і трансформаторні підстанції (ТП).
— Як правило, ТП має два (а то й три) джерела живлення, — вводить у курс справи головний місцевий енергетик. — Якщо виходить з ладу одне плече, ми маємо змогу переключитися на резервне. Але спочатку ремонтній бригаді потрібно виявити місце пошкодження і з метою безпеки відключити його. На це потрібен певний час.
У ЧОМУ ГОЛОВНА ПРИЧИНА ТРИВАЛИХ ВІДКЛЮЧЕНЬ?
— Однак є ТП, що під’єднані тільки до одного плеча живлення. Такі знаходяться, здебільшого, на південно-західних околицях міста, й обслуговують невелику кількість споживачів. У такому разі відновлення подачі електрики в разі поломки триває довше, — пояснює Цяпенко.
На запитання, чому ж РЕМ не подбає про те, аби всі ТП мали можливість альтернативного підключення, Михайло Цяпенко відповідає, спираючись на розрахунки:
— Приміром, для ТП, що обслуговує вулицю Західну, спорудження другого плеча — це близько 5 км нової повітряної лінії. А це — 400-500 тисяч гривень. У даному випадку вкладати такі кошти — економічно не доцільно.
— Крім цього, споживачам електроенергії варто знати, що на нашому підприємстві існують багаторічні плани капітальних ремонтів. Зрозуміло, що відключень при цьому не уникнути, про що споживачів повідомляємо заздалегідь. Якісний капремонт дозволяє лініям на дерев’яних опорах служити без втручання 5 років, на бетонних — до десяти. У цьому й полягає щоденна праця наших бригад — проводити обслуговування господарства, згідно з планом, та усувати наслідки позаштатних ситуацій.
«У ЗАПАСІ» Є 6 МЕГАВАТ, А СКІЛЬКИ ЩЕ ТРЕБА?
Часом представники міської влади, ведучи мову про перспективи економічно-соціального розвитку міста, нарікають на брак енергетичних потужностей. Мовляв, одним із факторів, що не сприяє залученню потужних інвесторів, є недостатня забезпеченість електроенергією. При цьому вже неодноразово йшлося, що Новоград-Волинський потребує будівництва ще однієї потужної лінії електропередач.
Директор РЕМу питання перефразовує по-іншому: «А скільки ще треба? Хто з влади конкретно сказав, що місту не вистачає, приміром, стільки-то мегават?».
— До того ж, якщо я — приватний забудовник, то мені влада чи хто-небудь інший не проводить до оселі газ, воду, електроенергію. Кожен, хто будується, виконує ці роботи власним коштом. Тож, й інвестори, якщо вони зацікавлені розвивати промисловість у нашому регіоні, мають самотужки по­дбати про енергостабільність свого підприємства. Як це зробив «Церсаніт», провівши окрему лінію, — приводить аргументи Михайло Цяпенко. — Однозначно стверджувати, що енергоресурсів не вистачає, — не можна. Навіть за нинішніх умов ми маємо вільних 6 мегават. Цього може бути достатньо для одного серйозного промислового підприємства. У разі потреби, можемо встановити потужніші трансформатори. Просто треба чітко знати: кому, коли й скільки потребується електроенергії.
ЩЕ ОДИН АРГУМЕНТ НА КОРИСТЬ ПРИВАТНОГО БУДИНКУ ПРОТИ КВАРТИРИ
Кому не знайомі такі ситуації, коли одночасно не можуть працювати пральна машина, мікрохвильова піч і, скажімо, праска — «вибиває» запобіжник. А причина в тому, що сучасна імпортна побутова техніка надто потужна, споживає в декілька разів більше енергії, ніж прилади колишніх моделей. А стара проводка не здатна витримати понаднормове навантаження.
Тут директор РЕМу погоджується — проблема є. Разом із тим, шляхи її вирішення теж існують. Для жителів приватного сектору — вони простіші, хоча й не дешеві. Якщо хтось хоче споживати більше, варто звернутися в РЕМ для виготовлення відповідних техумов. Згідно з отриманими висновками, провести до свого будинку нову лінію.
Складніше — з багатоквартирними будинками. У цьому випадку техумови, згідно з постановою НКРЕ, видаються тільки для ОСББ. Тобто, власник окремої квартири, навіть якщо вона приватизована, залежний від сусідів і від рішення правління об’єднання. Адже й саме по собі виготовлення техумов потребує коштів, і послідуюче переобладнання електропроводки — відповідно, теж.
Звісно, що енергетична компанія зацікавлена, аби абоненти споживали більше, адже електроенергія — це теж товар, але в даному випадку, згідно із законом, є визначена процедура. По-іншому — ніяк.

Ось так, за цікавою й змістовною розмовою, минуло півтори години. Звісно, можна було б ще понавигадувати запитань, але відчувалося, що Михайла Петровича чекають виробничі справи. Що й підтверджували регулярні телефонні дзвінки. Тож ми вирішили більше його не затримувати, привітали в особі директора колектив РЕМу з професійним святом і подякували за інтерв’ю.