«Королеви в моїх квіткових коронах упевнено йдуть у завтрашній день»

Марія Дудник — представниця нового покоління українців: сучасна, красива, ідейна, творча й креативна. У ній відчувається нестримний характер, здатний прагнути вперед, творити й надихати. Не скиглити й не шукати пояснень невдачам, а знаходити дієві рішення тут і зараз, використовуючи при цьому народне (!) надбання. Це й приваблює в ній. Те, що здатна поєднувати колишнє й нинішнє, дарувати радість і натхнення від традицій у стрімкому, неглибокому на сенси сучасному світі.
Звісно, сталося це не без допомоги художнього керівника фольклорного ансамблю «Ордана» Віри Матвійчук. Про неї Маша написала в мережі: «Завдяки їй у моєму житті відкрився безмежний світ української пісні, обрядів та звичаїв. Багато дітей завдяки Вірі Юріївні пов’язали себе з цією справою. А як ні, то мають цілісне уявлення, що повинно бути в голові кожного українця».
Любов до України знайшла втілення в ексклюзивній діяльності талановитої дівчини — у виготовленні квіткових віночків під брендом YUNA. Нині цей бренд тільки розвивається, але вже зібрав команду, яка, ймовірно, невдовзі прославлятиме Україну на модних подіумах. Перші кроки зроблені в період карантину. Далі — читайте в нашому інтерв’ю.
«КАМ’ЯНА ДОБА» В НАШОМУ ПАЛАЦІ КУЛЬТУРИ НЕ ДАЄ ЗМОГИ РОЗВИВАТИСЯ
— Маріє, багато років, із підліткового віку, ти була помітною родзинкою в місцевому зразковому фольклорному ансамблі «Ордана». Багато хто з часом залишає колишні захоплення. Ти зараз продовжуєш мати справу з «Орданою»?
— Уже ні. Після закінчення школи, я три роки навчалася в КНУКіМі на кафедрі фольклору, а згодом перевелася на заочну форму навчання, почала працювати хормейстером дитячого фольклорного ансамлю «Ордана» та художнім керівником клубу села Чижівки.
Наразі там і там я не працюю, довелося змінити професію. Причин на це було більше, аніж достатньо.
— Невже, як часто буває, йдеться про розчарування в професії?
— Йдеться не про розчарування в професії. У Чижівці була причина, що потрібно було постійно добиратися до роботи, а це незручно. А наш Палац культури мене вражав «від» і «до». Не знаю, хто винен у тій «кам’яній добі», що там панує, але терпіти все те — означає для мене не поважати себе.
— Цікавий погляд молоді на роботу головного культурного закладу міста. Звісно, це не всіма поважними і авторитетними людьми в професії буде сприйнято без образ, але все ж таки… Що саме вважаєш неприйнятним?
— Те, що режисерські програми узгоджуються в Будинку рад. Те, що працівники ПК не отримують премій, скільки б вони не викладалися. Відсутність перспективи розвитку, низька оплата праці. Найважливіше, що я з’ясувала для себе, — концерти — це не моє. Занадто багато творчої енергії забирають виступи. Тому я швидко вигоріла і вже пів року не співаю взагалі.
— Ти неодноразово говорила про свою любов до народної пісні. І професію обрала, пов’язану з викладанням вокалу. А що приваблює тебе в народній пісні? Адже не всі нині вважають це актуальним.
— Народне мистецтво — живе, вільне від будь-яких рамок, безмежне. Візьмімо якусь одну пісню й заспіваймо її в кожній хаті. Ті, хто почув, далі будуть переспівувати на свій лад — хто як запам’ятав. Тому в кожному селі одну й ту ж пісню співають по-різному. Таким чином закріпилася варіативність наших українських пісень, притаманна традиціям. Тобто, вивчаючи якийсь твір, можна й треба додавати щось від себе. Так ми щоразу, із кожним виконанням, вдихаємо в пісню нове життя без обмежень. Де ще таке допустимо?
— Як вважаєш, твоя любов до народного мистецтва пов’зана з тим, що ти довгий час вивчала українську творчість в «Ордані»?
— Справжня любов приходить із часом. Так і моя. По-справжньому я полюбила цю справу в університеті, коли все моє оточення складалося з людей, які жили цим. Їхні очі горять так, що не закохатися неможливо. Занурюючись усе глибше та глибше, зрозуміла важливість цієї справи. Ось зітріть на хвилину з пам’яті усе своє розуміння про наші звичаї та традиції, залиште сучасну естраду й порівняйте з народами світу. Тепер скажіть: хто ми? Чим відрізняємося від інших? Забрати в нашого народу його культуру, звичаї, традиції — це те ж саме, що забрати в людини характер, свідомість, емоції й ту наймилішу горбинку на носику, що відрізняє. Хто тоді ця людина? Ніхто.
УКРАЇНСЬКІ КОСТЮМИ ШИЛИ З БАБУСЕЮ. ЗАРАЗ ВОНИ В МУЗЕЇ
— Чи проявилася твоя любов до фольклору в інших твоїх справах, захопленнях?
— Ця любов сидить у мені досить глибоко. Усе, до чого я торкаюся, із чим працюю, чим надихаюся, її відображає. Співаючи, викладаючи, виступаючи, я також займалася ліпленням глиняного намиста, виготовленням віночків та відтворенням етнічних костюмів зі своєю бабусею Вірою Василівною. Бабуся шила, а я відповідала за дизайн костюма. Усі спідниці колективів «Ордана» та «Цвіте терен» пошиті нею. Зараз костюми знаходяться в місцевому краєзнавчому музеї та чекають кращих часів.
— Бачила відео, яке ти викладала в мережу, про ці костюми. Виглядають автентично, вражаюче, суперовий результат вашої праці з бабусею. Ти нещодавно здобула професію колориста. Як плануєш використовувати отримані знання?
— Таке рішення прийшло до мене спонтанно, але я чекала на нього, як завтрашнього дня. Зараз почала працювати колористом у салоні краси «Анабель», де винайматиму в оренду собі робоче місце. Цікава професія, спокійніша.
— Оригінальний твій проєкт, народжений з любові до народного мистецтва, — виготовлення квіткових віночків YUNA. Слід зауважити, що в цих аксесуарах дівчата виглядають неперевершено.
— Досить давно, паралельно з вокалом, я займаюся виготовленням віночків. Тепер це проєкт, у якому працює ціла команда. Віночки виготовляємо з фоамірану та квітів для декору. Зазвичай комбіную квіти ручної роботи з готовими, щоб віночок не був занадто дорогим та щоб швидше завершити роботу. Є віночки повністю з квітів ручної роботи, для їхнього виготовлення потрібно близько 5-7 днів. На комбіновані витрачається близько 16 годин, а на віночок із квітів для декору — 6 годин.
«У ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ВІНОЧКІВ Я ЗАКОХАЛАСЯ В ЦЮ СПРАВУ»
— Свої віночки ти називаєш квітковими коронами. Очевидно, що вкладаєш у них символічний, промовистий сенс. А як усе починалося?
— Виготовляючи такі головні убори, я бачу своїх клієнток королевами, які впевненою ходою йдуть у новий день. Це сталося саме собою — заслуга долі, обставин. Почалося з того, що квітковий віночок мав стати оздобленням мого вигляду на випускний вечір, потім — для першого власного костюма в університеті, згодом — для учасників народних колективів: «Ордани» та «Віри». Робила їх, бо в мене вже були такі, а інші хотіли мати не гірші. У процесі створення віночків я закохалася в цю справу. Мені почало це подобатися на рівні музики.
— А як сталося, що твоє хобі переросло в бренд YUNA?
— Коли я почала заквітчувати голови місцевих співачок, назбиралося чимало моїх робіт. Тоді я прийняла рішення створити сторінку в Інстаграм зі своїми роботами. Була ще одна сторона медалі — фінансова. Моя робота в ПК оцінювалася в мінус. Це була не зарплата, а знущання над моєю роботою та наді мною. Така ситуація підштовхнула мене до монетизації мого хобі. Зрозуміла, що проєкт YUNA необхідно було вивести на вищий рівень, задати йому високої якості та, відповідно, вартості. Шість місяців весь мій вільний час був зайнятий цією роботою, а потім — карантин. Не скажу, що для мене це було надто погано.
СПІВПРАЦЯ З ДИЗАЙНЕРКОЮ ОДЯГУ В ПЕРІОД КАРАНТИНУ
— Карантин подарував тобі можливість співпрацювати з відомою українською дизайнеркою суконь Оксаною Мухою. Яким чином це стало можливим і який корисний досвід вдалося отримати?
— У квітні Оксана Муха випустила нову колекцію весільних суконь. Це був період карантину, показів не було, лише фотосесії. Зі мною зв’язалися організатори зйомок і запропонували співпрацю. Від мене потрібні були віночки певних кольорів та форм, а вони мені — рекламу та контент зі зйомок за окрему плату. Я залюбки погодилася, то був шанс на перший дієвий крок угору.
Фото та відео вдалися справді якісні. Щодо реклами, то я б не сказала, що бренд одразу прокинувся відомим. І коли я не відчула віддачі, то зрозуміла: тільки власними силами треба йти до вершини. Тому дуже вчасно знайомий запропонував моєму бренду взяти участь у BURlab. Це навчальна програма з проєктного менеджменту в сфері громадської діяльності та підприємництва. Потрібна була команда. Я її зібрала, і ми пішли в бій. Пройшли школу менеджменту від Інституту лідерства та управління УКУ, склали план розвитку бренду. Він працюватиме не в період карантинних обмежень, тому зараз стоїть на паузі та чекає кращих часів.
ТРАДИЦІЇ МОЖНА ВИШУКАНО ПОЄДНУВАТИ З МОДОЮ
— Наскільки важко просувати українське в Україні? Чи можуть народні традиції дружити з сучасним життям?
— Абсолютно не важко. Закликаю не цуратися українських традицій. Їх можна зі смаком, вишукано й модно впроваджувати в сучасне життя. Не лише в свята, а й у буденність. Клієнтки ніби чекали на мої головні убори. Коли бачать їх вживу, то мені бракує слів описати їхній захват. Із 2014-го року все українське повертається в моду. Бути українцем — модно. Для мене — це самовираження. Як показує практика, не тільки для мене.
— Хто працює зараз у команді проєкту YUNA?
— Я — рушійна сила, Роман Шишацький — реклама та фінансова підтримка, Софія Матвєєва — майстриня віночків, моя помічниця, Ксенія Дяченко — модель, майбутній адміністратор.
Коли проєкт запрацює на повну, ми будемо розширюватися. Кожна творча особистість матиме нагоду потрапити в нашу команду та реалізовувати свій талант у квітучій справі. Перевагою є те, що можна робити це в себе вдома.
— Робота з виготовлення віночків — той випадок, коли справу можна гармонійно розвивати вдома й не прагнути за кордон. Яка вартість виробів?
— Ми розглядали плани в майбутньому вийти на закордонний ринок. Зараз для нас у пріоритеті заквітчати українських красунь. Нині вартість виробів від 1 до 2 тисяч гривень.
— Що ж, Маріє, дуже цікаво спостерігати за розвитком твого квітучого проєкту. Немає підстав сумніватися, що невдовзі він зацвіте всіма фарбами, бо Україна — це веселка розмаїтості. Дякуємо, що нагадала про це і розвиваєш цей тренд. Успіху тобі й твоїй команді!
— Щиро вдячна!