ПРИВИДИ КОНСЕРВНОГО ЗАВОДУ

БОМЖІ, НАРКОМАНИ І ГАДЮКИ — СУСІДИ БУДИНКУ, В ЯКОМУ НАРОДИЛАСЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Це колись консервний завод був потужним підприємством, що працювало у три зміни і забезпечувало смачною консервацією всю Україну. Щаслива історія заводу завершилася із розвалом Союзу. Сьогодні про минуле нагадують хіба що розкурочені часом і людьми залишки будівель. І навіть той факт, що міська влада давно вже продала завод у приватні руки, ситуацію зовсім не покращив.
Днями у редакції «Звягель-Інформу» пролунав дзвінок від стурбованих мешканців. Мовляв, бомжі руїни розбирають, а цегла починає падати людям на голови...
Практично звідси щороку починається урочиста хода учасників міжнародного свята «Лесині джерела». Адже місце, про яке йде мова, знаходиться за крок від літературно-меморіального музею Лесі Українки. Невипадково тут свого часу планувалося створення відпочинкового комплексу — мальовнича місцина на березі Случі вдало підходить для цього. Натомість не сталося так, як гадалося, — провулок Володарського, яким сотні людей щодня йдуть чи їдуть на машинах по воду до відомого Лесиного джерела, нині справді став небезпечним.
— Будь-якої миті зверху на людину може впасти цегла, котру бомжі залишили, розбираючи стіну, — говорить Галина Олександрівна, у котрої тут мешкає старенька мати. — Нещодавно два хлопці йшли, то їм ледве не на голову цеглина впала... Добре, що минулося. А скільки тут людей щодня ходить?!
Люди розповіли, що чують, як вночі хтось стукає по стінах. А зранку то тут, то там з’являються вибиті дірки... Металеву арматуру крадії вже познімали, де тільки можна, — навіть з труби, що височіє на території руїн. Якщо «пізанська копія» впаде, то без матеріальних втрат або навіть людських жертв не обійтися, — непокояться мешканці.
— Треба шукати господаря, бо тут тепер місце для різних «елементів» — бомжів і наркоманів — гадюшник у прямому й переносному значенні. Раніше була охорона, а тепер нікого не видно. І ще культурний центр поруч. Куди влада дивиться? — запитує Володимир Миколайович Бенедіс, котрий хоч і мешкає на Шевченка, але переживає не менше за місцевих.
У владі про колишній консервний висловлюються, що він, наче спотворює обличчя міста. «Видушити» його не можна, бо це — приватна власність. Офіційним господарем напівзруйнованої власності, практично у центрі міста, є киянин.
— Я мав контакти із власником цих (язик не повертається сказати будівель) залишків колишнього заводу, — відповів заступник мера Сергій Колотов. — Враховуючи проведення у Новограді нещодавнього інвестиційного форуму, ми пропонували власнику оформити дану територію як комерційну пропозицію. Отримали попередню згоду, але далі це питання так і не зрушилося з місця.
До 2008-го тут планувалося спорудження готельно-розважального комплексу, але реалізації масштабного проекту завадила криза. Тож, перспективи — туманні. Зрозуміло, там потрібно щось робити. За справу повинні взятися відповідні контролюючі інспекції, що мають право штрафувати за порушення санітарних норм і правил благоустрою, — підсумував ситуацію Сергій Юрійович.
Соромно приводити делегації до колиски видатної землячки, коли її сусідами є руїни-потвори. Про це від чиновників доводилося чути вже не раз. Влада «натякала» господарю на бездіяльність, до максимуму збільшивши плату за оренду землі. Проте збільшена оренда нікого не налякала — власник сплачує в декілька разів більше коштів, аніж якби тут функціонувало діюче підприємство. До того ж, платить стабільно і сумлінно. Вле коли у ринковому світі йдеться про бізнес, то гроші «люблять» не сумління, а вигоду.
Чи довго ще про це нагадуватимуть розвалини на лівому березі Случі? І коли настане час збирати каміння, що сиплеться з руїн і загрожує безпеці людей, у тому числі й дітей? Слово — санстанції, інспекції благоустрою, іншим відповідальним службам. І, звісно, власнику.