«Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ЩАСЛИВОЮ ЛЮДИНОЮ»

Юрій Рувимович ВАЙСБЕРГ — один з тих, хто творив історію Новоград-Волинського міста та району. Нині він, очолюючи Житомирський обласний центр охорони здоров’я матері і дитини, зустрічає прекрасний ювілей свого життя, і з нагоди цього ювілею відбулася наша наступна розмова, у якій Юрій Вайсберг розкриває секрети не тільки свого успіху, а й того, що дає йому відчуття щастя в житті, хто вплинув на його професійне становлення і яким чином це становлення відбувалося:
— Юрію Рувимовичу, насамперед, дозвольте привітати вас з ювілеєм і поцікавитися — ви сьогодні людина відома та успішна, багато досягли в житті, ­Заслужений лікар України, маєте десятки державних відзнак. Що особисто для себе ви могли б відзначити, як найбільші досягнення у житті, найбільший успіх?
— Знаєте, наш успіх визначається не самооцінкою, а оцінкою тих людей, котрі працюють поряд у різні періоди свого життя. Я маю на увазі і навчання у ВУЗі, і перші кроки трудової діяльності, котрі почалися не з міських тротуарів, а у звичайному українському селі. Саме там я віддав багато років трудової діяльності первинній ланці медицини. І саме там стало мені зрозуміло, що потрібно працювати на благо людей, створювати гарний настрій, дарувати здоров’я. Щоб йшли до лікаря з довірою, без остраху, сподіваючись на привітну зустріч, чуйне ставлення, професіоналізм, щоб завдяки праці медика, у родині з’явився промінець надії та тепла.
Всі ми знаємо, що сьогодні не зовсім адекватно медики заробляють, працюючи в державних закладах та структурах, тому моральний фактор теж дуже важливий, — не опускати руки, а продовжувати вдосконалюватися і робити те, чому ти присвятив своє життя і що є покликом твого серця.
Так сталося і зі мною: ніхто не примушував мене йти працювати в медицину, це був мій власний вибір. І саме життя вчило, як потрібно діяти в тих чи інших ситуаціях, як спілкуватися, як працювати на благо людей.
Підводячи певні підсумки, я можу переконливо сказати, що на моєму життєвому шляху траплялися висококласні фахівці, професіонали, які вчили мене організації охорони здоров’я. Адже я свій трудовий шлях починав звичайним лікарем акушер-гінекологом у пологовому будинку на п’ятнадцять ліжок — це була дільнична Ярунська лікарня, де я вчився і де був єдиним лікарем цього профілю. Я приніс сюди свої знання з ВУЗу, а досвіду набирався вже в прекрасному колективі в досвідчених середніх медичних працівників. Ці акушерки вже мали по двадцять-тридцять років стажу, і мені дійсно було чого в них навчитися. Я всіх цих людей поважаю і пам’ятаю, ми з ними пройшли нелегкий шлях, але вже у той період запроваджували якісь нові технології, намагалися робити щось нове — і в нас це виходило.
На той час у звичайному сільському пологовому будинку ми приймали стільки пологів, скільки зараз у двох невеликих районних центрах за рік. Тут я гартувався, це була моя перша школа професійності. Приїхав сюди, як вважав, ненадовго, а затримався аж на двадцять три роки. З них одинадцять років пропрацював лікарем акушер-гінекологом, ще дванадцять — головним лікарем. Цей період дуже зблизив мене з населенням Новоград-Волинського району, адже Ярунська лікарня була досить велика, і значна частина сільського населення за допомогою зверталася саме сюди. Завдяки цьому, вже у дев’яностих роках, коли відбулися перші вибори, мене обрали депутатом обласної ради. Я вирішував багато питань, вирішував успішно, а згодом ще п’ять скликань поспіль мене обирали депутатом обласної ради саме від Новоград-Волинського району. Тож вже п’яте скликання захищаю в обласній раді інтереси Новоград-Волинського району, роблю все можливе, аби якнайбільше допомагати людям.
— Юрію Рувимовичу, далі ваш трудовий шлях продовжувався на посаді головного лікаря Новоград-Волинського міськрайТМО. Якими були для вас ті роки?
— Це етап становлення мене як керівника й організатора в галузі охорони здоров’я більш високого рівня. Варто згадати, що за мої роки роботи в Яруні я тісно співпрацював з тодішнім головним лікарем Новоград-Волинського міськрайТМО Віктором Весельським, в якого було чому повчитися. Ми працювали в обласній раді єдиним тандемом і багато чого вирішували для міста та для району. Будучи депутатом обласної ради, тісно співпрацював також із тодішніми керівниками міста та району — Валінкевичем, Жигадлом, Мартинюком, Загривим. І коли постало питання про те, що у Новограді-Волинському потрібен головний лікар, саме керівництво міста та району — Володимир Загривий та Франц Жигадло — запропонували мою кандидатуру, і її підтримав депутат Верховної Ради Юрій Спіженко та Віктор Весельський.
За час моєї роботи у Новограді-Волинському було побудовано чотири амбулаторії в районі, відремонтовано практично половину ФАПів, декілька дільничних лікарень, відкрили у місті амбулаторію сімейної медицини, проводили ремонт відділень лікарні, впроваджували в роботу нові технології, закуповували нове обладнання, тісно співпрацювали з депутатом Верховної Ради Юрієм Спіженком, із заступником міністра охорони здоров’я Віктором Весельським. Утримати такий рівень та ще й підняти його, вдосконалити, повірте, було непросто. Та нам це вдавалося. Адже недаремно Новоград-Волинську лікарню називали обласною лікарнею №2 — і за технологіями, і за медичним обладнанням, і за професійними якостями медиків. У нас був прекрасний колектив, чудові заступники головного лікаря, один з яких, начмед Василь Борис, згодом сам став головним лікарем Новоград-Волинського міськрайТМО. Це дуже правильний вибір, бо я добре знаю високі ділові та організаторські якості Василя Миколайовича і нині можу стверджувати, як його попередник, що лікарня розвивається, і мене це дуже радує. Я радію кожному вдалому крокові медиків Новоград-Волинського міста та району, радію їх успіхам.
Не можу не згадати ще одну легендарну особистість, яка зіграла важливу роль у моєму житті, а також у галузі охорони здоров’я Житомирщини — Зіновія Михайловича Парамонова. Це — людина-легенда, професіонал, який змінив менталітет медичних технологій цілком в області, а не лише в одному районі. Він постійно шукав щось нове і втілював нові технології, навіть випереджаючи накази Міністерства охорони здоров’я, бо він багато побачив передового в інших державах і намагався найкраще втілювати в рідній області. Будучи головним лікарем Новоград-Волинського міськрайТМО, я тісно співпрацював із Зіновієм Михайловичем, і саме він запропонував мені нову посаду.
— Посаду, де довелося починати практично «з нуля». Не вагалися?
— Звісно, що це було для мене не просте рішення. Якогось дня Парамонов покликав мене до себе і сказав: «Нарешті я знайшов тобі роботу до душі. Нам потрібна людина, в якій би поєднувалися організаторські здібності та тонке професійне розуміння тієї структури, яка має відкритися на Житомирщині, і якої досі не було». Коли я ознайомився з цією пропозицією детальніше, то зрозумів, що роботи тут — непочатий край. Потрібно було починати глобальні ремонти, освоєння дуже великих площ, і щоб це все, нарешті, відповідало європейському рівню, плюс змінювати менталітет медичних працівників при підходах до нових технологій у перинатальній площині. Мені тільки добу дали на те, щоб подумати. Я поміркував і відповів: «Якщо ви мені довіряєте, то я постараюся вас не підвести».
І ось вже десятий рік ми працюємо, працюємо і працюємо. За ці роки перинатальну допомогу на Житомирщині ми зробили ­абсолютно доступною для кожного жителя області. До речі, до нас тепер їдуть не тільки з Житомирщини, а й з усіх куточків України, в тому числі і зі столиці.
Сьогодні, дійсно, можна сказати, що ми багато чого досягли, адже стали переможцями багатьох номінацій як на державному, так і на міжнародному рівні. І наш кінцевий результат — це не голі цифри і статистика, без яких ми також не можемо обійтися, а той факт, що сім’я, яка прийшла до нас, отримала тут відчуття радості і свята, що ми змогли це зробити — подарувати здорову дитину і зберегти здоров’я матері. Щоб демографічна ситуація в тій частині, яка залежить від медицини, була на достатньо високому рівні.
— Як у родині поставилися до того, що тато, зробивши таку стрімку кар’єру, мусив віддавати стільки часу роботі?
— Без підтримки родини у мене не було б жодних успіхів. Можливо, мої діти — дочка і син (який до речі, народився зі мною в один день, саме на моє 30-річчя) — не завжди отримували все те, що мали б отримувати від батька, бо я дійсно дуже багато часу проводив на роботі — постійні відрядження, вирішення якихось господарських питань, велика відповідальність, великий фронт робіт. Практично весь тягар сімейних клопотів на себе брала моя дружина, яка теж, до речі, дома не сиділа, а працювала. І водночас прала, готувала, відводила дітей у садочок, перевіряла уроки, а згодом передавала передачі в інститути, коли вони були студентами. Багато всього їй довелося робити, але разом з тим завжди цікавилася, як у мене справи, радила щось, підтримувала. Тож значна частина того, що я досяг, — саме завдяки підтримці моєї сім’ї.
— Юрію Рувимовичу, а що плануєте на найближче майбутнє?
— Найближчим часом ми завершуємо трансформацію нашого центру охорони здоров’я матері і дитини в перинатальний центр. Хочеться бути першими на рівні держави, і я думаю, що це нам вдасться, бо в нас прекрасний колектив, і ми розуміємо один одного, як то кажуть, з одного погляду і з півслова. Потрібно зібрати всю волю в кулак і звершувати розпочате, завершувати успішно. Сподіваюся, що найближчим часом нам вдасться втілити в життя президентський проект і відкрити перинатальний центр. І цей проект сьогодні під особистим контролем губернатора Сергія Рижука. У нас повне взаєморозуміння як з обласною радою, так і з обласною державною адміністрацією.
— Успіх, визнання, стрімка кар’єра, прекрасна родина — всі складові для того, щоб людина могла сказати: «Я щасливий». Ви можете так сказати?
— Знаєте, мені в житті завжди щастило на людей, з якими знаходив порозуміння і від яких мав підтримку. Отже, завдяки цим людям, завдяки прекрасним колективам, з якими я працював, родині, мені і вдалося досягнути того, що я маю на даний момент мого життя. Саме завдяки цьому я відчуваю себе щасливою людиною.