ПРОСТО СВИНСТВО

У Семенчиків свиня до кнурів зірвалася. Нічогенька така собі паця.
— Веди до Очеретного, — радить Галина чоловікові. — Кажуть, кабан у них породистий.
О восьмій ранку Микола вивів свою вухату із хліва. Та тільки свиноматка вийшла на подвір’я, то так і тицьнулася рилом у штахетник.
З’явилася Галина, немов з неба впала.
— Що ж ти її за ногу прив’язав?
— А як? — гиркнув Микола.
— За шию спробуй.
— Як собаку чи що?
— Павло Дишло так своїх свиней прив’язує, коли на пасовище жене.
Микола перев’язав мотузок. Легенько поляскуючи тварину по спині, вивів її за ворота.
Льоха вийшла і… лягла.
— Вставай, клята! Вставай, Машка! — вилаявся Микола і відчув чиюсь присутність за своєю спиною.
Обпершись плечем об стовпець воріт, Галина з посмішкою спитала:
— Ну, і що?
Микола, переплівши на грудях руки, крізь зуби процідив:
— Баришня лягли і ждуть!
— Кабан сюди сам не прийде, — слушно зауважила дружина чоловікові. — Спробуй з ласкою. Поговори.
— З ким?
— З Машкою!
— Про що?
— Про жизнь! Я ж із нею балакаю.
— Ну то й веди її!
— Мені на ферму треба!
— Ну, звичайно, коли щось таке, то ти, Миколо, відбувай за всіх.
— Відбудеш. Приведеш свиню — погодуй худобу.
— Добре.
Галина пішла до двору.
Свиноматка пройшла метрів з десять і почала їсти траву.
— Ну, пішла! Пішла! — Микола ляснув льоху під хвіст.
Однак та стояла, мов укопана.
Микола почухав потилицю і сів поряд зі свинею.
Біля нього зупинився «газон». Сусід Павло визирнув з кабіни, поцікавився:
— Пасеш?
— Пасу, — буркнув Микола.
— А чого так невесело? Ніби тебе пасуть.
— До кнурів, клята, зірвалася. Не йде.
— Давай її на борт. Підкину.
— Це довго. Трап треба шукати. Ні, дякую.
— Ну, дивися.
Павло поїхав.
Микола гаркнув до свиноматки:
— Ти ж, морда безрога, до кнура рвалася! Чи назад до хліва вести?
Машка рушила вперед. Метрів з двадцять пройшла і лягла.
— Ні, це просто якесь свинство! — Микола копнув льоху під зад. Смикнув за мотузок. — Встати!
Встала. Дійшла до магазину — лягла.
Хлопці, котрі сиділи за столиком у затінку, кинули Машці шматок хліба.
Поцікавилися:
— Куди її ведеш, Миколо?
— До кнура?
— Щось вона не дуже рветься. Може, налити їй?
— Щоб вона вже смоли напилася! Вставай, свинота!
Лежить.
Микола підійшов до чоловіків. Витер з чола піт.
— Налийте пива.
— Сідай.
Через хвилин тридцять Машка підвелася. Минули кілька дворів. Біля воріт баби Олени лягла.
Вийшла стара.
— Не йде? — спитала.
— Вже три годину веду. Була б вона здохла. Я її прив’яжу до вашого паркану. Додому збігаю. Худобу погодую.
— Біжи.
Повернувся Микола до свиноматки через годину. Льоха стояла під штахетником і їла траву.
— До кнура йдеш? — спитав у неї Микола.
На диво, рушила. Біля містка залізла у воду. Попила і лягла в осоку.
— Що ж це діється, га? — завив Микола. — Втопити тебе отутечки чи що?
Сів поряд зі свинею. Закурив.
Павло їде. Зупинився.
— Ти який раз її вже ведеш?
— Перший.
— Співчуваю.
— Швайка є?
— Ножа маю.
— Давай. Буду її кінчати.
— А що Галина скаже?
Свиноматка зарохкала. Вийшла з болота.
До Очеретного потрапили в обід. Та Машці вже перехотілося думати про потомство.
— Василю, давай швайку і лампу. Будемо її колоти.
— Нема, — хитнув головою Очеретний.
— Тоді давай кувалду.
— Тільки не в мене в дворі.
Машку додому Микола привів під вечір. Виснажений, зморений.
— Де так довго були? — поцікавилася Галина.
— На танці ходили! — пробурмотів Микола.
На ранок була свіжина.