Печі не винні…

Вихідними вирішив пройтися «смолківською» лісосмугою.
Йду, вдихаю запахи хвої, свіжість ставкової води. Точніше, трьох ставків, що праворуч від мене. Створив ці водоймища, які течуть каскадом, грецький генерал Патаракі ще в кінці ХІХ століття. Був маєток, було господарство, обсаджене липами, кленами, дубами. Та недовго те господарство проіснувало. Прийшли більшовики і все знищили, а на тому місці поспіхом позводили примітивні будівлі і почали вирощувати свиней, щоб було чим годувати червоне військо. Та доглядачі безрогих і самі були голодні, бо тих свиней і самі жерли. Про це свідчить маса кісток, якими й досі устелена довкружна земля.
А наприкінці минулого століття «свиняче» господарство припинило своє існування. По ньому залишилося лише безладдя. Місцеві жителі хутенько розтягли по своїх дворищах усе, що можна було розтягти. Занехаялися ставки. А навколо колись прекрасної місцини виросли хаотичні сміттєзвалища. Щоправда, кілька років тому знайшлися люди, котрі орендували закинуті, замулені ставки і кілька з них відновили. А відтак самотужки завзялися ліквідовувати смітники. Проте знаходилися індивіди, котрі продовжували до колишнього урочища вивозити побутові відходи. Навіть уночі скрипіли візки та гули двигуни машин. А коли з «посмітюхами» почали боротися орендарі ставків, то ті своїм непотребом почали захаращувати соснову лісосмугу, береги річки Случ.
На жаль, ця вакханалія продовжується і нині.
Мабуть, ті суб’єкти, котрі таке творять, у дитинстві голівкою з печі падали. Принаймні так про таких здавна кажуть люди.
Диву даєшся! Місцева влада пішла назустріч жителям міста, які проживають у приватному секторі, встановила помірну плату (всього шість гривень на місяць!) на вивіз побутових відходів, але знаходяться скупердяї, котрим, бачте, така ціна зависока (?). Хоча, здебільшого, ці особи — з когорти небідних, про це переконливо свідчить вміст викинутого.
І що найдивніше, вивозять смолківчани сміття, а потім, ідучи відпочивати до річки, залюбки вдихають «аромати» своїх творінь. Хто ці люди? Потомки справ свинячих?..
…Йду грунтовою дорогою поміж сосновою лісосмугою та старими деревами, залишками колишнього генеральського урочища.
Ліворуч — стрімлять піки сосен, праворуч — крони лип, кленів та дубів одяглися у золоті та багряні шати. А над ними — синя блакить.
Краса! Благодать!
Це — зверху. А внизу, обабіч грунтової дороги…
Ось хтось вивіз купу всякої всячини: пластикові, скляні пляшки, консервні бляшанки, целофанові пакети, всіляке дрантя… Певно, цей сміттєвоз також у дитинстві з печі падав.
А он хтось притягнув дохлу собаку, кинув її у канаву, навіть не прикопавши. А навіщо? Головне, відслужила тварина своє, ось тобі за це така дяка.
Мабуть, цей «собаколюб» двічі з печі падав…
А далі — ціла гора непотребу. Мабуть, «КАМАЗом» пристаралися. Банки-склянки, шматки шиферу, цегли, бетону, обшивка старого холодильника, ємкості від фарб, бите скло, шмаття якесь, навіть гнилі яблука, садове гілля і картопляне лушпиння…
Очевидно, цей «природолюб», котрий підніс такий подарунок природі, й досі з печі падає...
Сумно.
Йду далі. Рибалка йде назустріч. Виявляється, знайомий.
— Хвались уловом!
— Немає чим хвалитися, — той у відповідь.
— А чого так? Не бере?
— Та де ж воно братиме. Солдати електровудкою б’ють. Біля Баби Зоньки. На човні. Попереду поставили сіті. А самі по кущах та траві своєю штрикалкою шурують. Риба пливе. Мертва. Велика, мала.
— Солдати?!
— А там навчання йдуть…
Невже з навчань повтікали? Певно, що так. З тумбочки, що в казармі, човна і причандалля «рибобитне» витягли і — гайда на Случ!
Цікаво, а хто тут з печі падав?...
Повертаюся додому. Сміття, сміття, сміття… Витвори «пічкопадів».
А то що? А-а. Молоденькі мами з дитячими візочками в кущиках ховаються. Пивко покрадьки цмулять. «Вітамінами» молоко поповнюють. Щоб потім їх немовлятам передати.
Машина їде. «Жигулі». Зупинилася. Із салону виліз чолов’яга. З багажника витягнув мішок з якимось начинням і кинув його під дерева. Поруч стрибає хлопчина років десяти. Мабуть, син того…
Нічого не скажеш, гарний приклад. Мабуть, цей «мішочник»…
І тут подумалося: а чи винні в цьому печі?