Хто на дроті?

— Привіт!
— Привіт!
— Як справи?
— Нормально.
— А Микола як?
— Слава Богу. На роботі.
— Що робиш?
— У ванні лежу.
— Класно тобі! На базарі була?
— Була.
— Що добренького купила?
— Та таке: редьки, огірків, помідор. Ще риби свіжої.
— Я теж була на базарі. З Іваном. Блузку собі купила. Іванові — сандалі. Нінку бачила. Оту видру. Навіть не привіталася. А я роботу знайшла класну.
— Вітаю!
— Завтра прийдеш?
— Куди?
— На день народження. Чи ти забула, морда?
— А це хто?
— Не поняла… Іра.
— Яка?
— Ти Катя чи не Катя?
— Марина я.
— Яка Марина?
— Сайко.
— Ще раз не поняла. А Катя де?
— Немає тут таких.
— А хто на дроті? Голос ніби Катін. Я що, помилилася номером?
— Мабуть.
— А чого тоді стільки балакаєш?
— Бо ти сама почала. А я й не розібрала відразу хто це.
— То чого тобі треба?
— А тобі чого?
— От ненормальна!
— Сама така!
— Зараза!
— Це ти — зараза!
— От я тобі!...
— Умгу, язиком.
— Ану кажи, де живеш!
— Вулиця Чкалова. Дніпропетровськ.
— Ні фіга собі! Як це я так лоханулася?
— Бо ти — лох!
— Ну… Ну…
— Баранку гну!
— Ану відключися!
— Сама відключися!
— Відключись, кажу!
— Біжу й спотикаюсь!
Несподівано до розмови приєднався третій голос:
— Малахольні! Я вас роз’єдную!
— Пі-і-і. Пі-і-і. Пі-і-і…