На вигляд вівчарка німецької породи була немолода. Але й не стара.
Вона розгублено рискала від двору до двору, ніби когось шукаючи.
Якщо траплявся якийсь перехожий, вівчарка кидалася до нього і, нюхаючи тому руки, зазирала у вічі.
Люди не боялися, хоча собака була велика і при її появі то тут, то там деякий холодок таки пробігав тілом.