- газета «Звягель-ІНФО»
 - медіа твого міста
 
(УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ) (Продовження. Початок у №32) Повернувся Остап під вечір. Аби не впасти, пересувався, тримаючись за стінку. Довго намацував дзвінок на дверях. Зрештою знайшов. Відчинила Євдокія. — Ну що, алкаш, заявився? — дружина вперла руки в боки. Не одриваючи долонь од стінки, Остап прогудів «умгу» і ледь не впав. — Ну, то до побачення
(УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ) Було вже пізно. Перехожі зустрічалися зрідка. Думку не полишав випадок з контролерами. І оте словосполучення, кинуте їм: красно дякую! Напружив пам’ять, намагаючись пригадати, від кого його вперше почув. І таки згадав. Було це на Київському вокзалі в Москві. Здається, у ті роки, коли жив у Павловському-Посаді. Вже й достеменно
Невеликий цвинтар розмістився на піщаному пагорбі, оточений, немов вартою, молодим сосняком. Мудрі голови вибрали цю затишну місцину для вічного спокою тих, хто відійшов у засвіти. Наче знали, що колись навколо цього кладовища посадять ліс. Хоча декотрі люди й нарікають, що дорога на могилки неблизька, але разом з тим, прийшовши сюди, з полегшенням
Висіла собі в коморі в’язочка бубликів. Усі бублики, як один, були з найкращої пшениці, всі солодкі, ще й із маком. Висіли вони вкупці, дружно, не сварилися. Та одного разу їм стало тісно, стали штовхатись і побачили, що вони різні: ті п’ятеро — овальні, як нулі, а ті восьмеро схожі на квасолю, ті рум’яніші, а ті — біліші, ті товсті, мабуть, краще
Ця книга до мене потрапила зовсім випадково. Деякий час просто собі лежала край столу, а якось знічев’я взяла, полистала, переглянула ілюстрації, прочитала кілька рядків і… вже не змогла відірватися. Читала, відкладала якісь важливі справи — і знову читала, сторінку за сторінкою. Так, неначе зустріла давнього друга, і все ніяк не могла наговоритися
Катрусині батьки попросили доню побути вдома, доки вони не повернуться з пошти. І щоб не хвилювалася, якщо їм доведеться затриматися, адже на пошті частенько бувають черги.Катруся дістала кольорові олівці, білосніжний аркуш паперу, присіла за стіл і задумалася: кого б їй намалювати? Оскільки дівчинці було трохи лячно, то рука сама собою почала малю
Догоряв зимовий день — перша зіронька засвітилася на небосхилі. «А дивись — де я!» — хлопчик у старому кожусі швидко перескочив через пліт, підбіг до льоху і зазирнув туди:— Дарусю, побігли на село — там вулиця збирається!— Я втомилася, піду краще до хати, — посміхнулася білява дівчинка, тримаючи в руках полумисок з квашеними яблуками.— То, може, п
