Котячі мами і тато бульдога

— Привіт, Раєчко!
— Привіт, дорогенька! Як твоє нічого?
— Жах!
— Ой, що трапилося, Мілено?!
— Безсонна ніч, Раєчко.
— Та кажи вже швидше чого!
— Уявляєш. Лежу. Спала вже. Чую: хтось під боком почав підхрапувати. Думаю, глюки в мене чи що? Вадика ж удома немає. У відрядженні…
— Ну-ну-ну!
— Що — «ну»?! Ти не те подумала!
— А що?
— Нічого!.. Ну, значить, лежу. Боюся й ворухнутися. А те, що під боком, гучніше захропло. Думала, здурію.
— І що?
— Потім воно засопло.
— Та йди? І що?
— Думаю, барабашка завівся. Ну, поки він спить-сопе десь тут, гадаю, то я підведуся і непомітно прослизну в іншу кімнату. По газовий балончик. І тут…
— Що-що??!
— Моя рука торкнулася його…
— Ой!
— Волосатого…
— О-оооо?!
— Коротше, це був мій Тосік.
— Тю, котяра твій??
— Не «котяра», а котик Тосік!
— То це треба було так довго інтригу тягти?
— Та я зовсім про інше.
— Що, іще хтось там поряд хропів?
— Ні. Мене лякає інше. Чого Тосік хропти почав? Мабуть, до ветеринара треба везти.
— А я, Раю, он свою Мальвіну ледь не звела на той світ. Теж думала до ветеринара везти її.
— А що з нею таке?
— Зірвалася до котів. То я їй таблетку дала. Та не ту. Свою дала. Від тиску.
— І що?
— Два дні лежала.
— Ти?
— Мальвіна! Тиск, мабуть, упав. Думала, все, не виживе. Але відійшла, слава Богу.
— Ну ти даєш, Мілено!
— Так сталося. А я, Раєчко, своїй Мальвіні вирішила пластичну операцію зробити.
— Що-що зробити?
— Ну, зморшки прибрати. Підправити форму вій, вушок. Зробити підтяжку мордочки.
— Кла-ааас! А хто робитиме пластику?
— Та є знайомий ветеринар.
— Я також хочу зробити пластику!
— Собі?
— Та Тосіку! Може, хропти перестане.
— О! Мальвіна знову на бік беркицьнулася.
— Може, знову таблетку їй не ту дала?
— Хтозна. Забалакалася з тобою і… Мабуть, треба її до ветеринара везти.
— Гей! Котячі мами! Може, й моєму бульдогу пластику зробите? На морді?
— Рая, а це що за дебіл?
— Не знаю. Якесь одоробло вклинився в лінію.
— Це ви у мій телефон уклинись! До ветеринара їм треба… Я би сказав, куди вам треба. Поговорити не дають.
— Хам! Чула, Рає?
— Та чула, Мілено. Якийсь тато бульдога.
І раптом після цих слів у трубках трьох співрозмовників почулися короткі гудки.
Певно, «лінія» не витримала.