Діагноз: «каблучка досконала»

Лікар (розглядаючи коштовну каблучку на своїй руці):
— То що, кажете, вас турбує?
Пацієнтка (понуро):
— Голова болить.
— Спочатку перевіримо у вас тиск… Нормальний. Як у космонавта!
— На тиск не скаржуся.
— Тепер послухаємо. Роздягайтеся… Та-акс. Легені у вас чисті. То, що вас до мене привело?
— Голова?
— Чия голова?
— Моя.
Лікар уважно подивився на жінку в бюстгальтері. Відтак кивнув на светр, що лежав на тапчані:
— Вдягайтеся. — І про всяк випадок перепитав: — А вам точно до мене треба?
— До вас, — здивовано відказала пацієнтка. — Ви ж — мій сімейний лікар! Ви й маєте дати направлення до потрібного лікаря.
— А що вас турбує?
— Гол… Голова болить. А ще я покашлюю.
— Зараз послухаємо.
— Вже!
— Що — «вжик»?
— Вже, кажу. Слухали. Легені. Вони чисті.
— А. То добре.
Лікар знову почав любуватися своєю каблучкою. Похвастався пацієнтці:
— Подарунок!
— Вітаю.
— Від коханої!
— Ще раз вітаю.
— Дякую! То що у вас?
— Голова.
— Ах, так, так. Пам’ятаю. І що з нею?
— Болить.
— Умгу, умгу. Зараз іще температуру поміряємо.
— А в мене її ніколи немає.
Лікар вже пильніше приглядається до пацієнтки.
— Як — немає? Взагалі немає? Як у риби?
— У риби — своя температура, у мене — своя. Завжди однакова. Тридцять шість і шість.
— Такого не буває!
— Значить, я — унікум.
— То яка у вас проблема?
— Голова болить.
Лікар — знову всю увагу на каблучку. Відтак:
— А чого ваша голова болить?
— Може, від того, що я падала. Вдарилася. Який може бути діагноз?
— Каблучка! Тобто, кгм, голова. Знаєте, голова, як той казав, предмет темний. У неї не залізеш.
— Тепер є техніка. Яка все бачить. У голові.
— Н-да? Давайте я вам спочатку випишу таблеточок. Поп’єте. Полежите. Прийдете. Послухаємо. Поміряємо. Помацаємо. Подивимося. Ну, будьте здорові!
Відтак лікар перевів погляд на свою каблучку і у захваті вигукнув:
— Н-даа. Досконала!