Полювання на гриба

Грибів цього року-ууу…
Аж нема.
Сухо. Трісь-трісь. Під ногами. У лісі.
Щось із погодою робиться не те…
Або з нею хтось щось робить…
Дід Омелько Медуха каже: «Якщо ото темні хмари пливуть небом зі сходу, ото, якщо брати за орієнтир хату баби Солодихи, значить, хмара та до наших дворів не дійде».
Здивовано питаю:
— Що, баба Солодиха хмару не пропускає?
Дід Омелько Медуха тільки хитрувато посміхнувся в пишний вус.
І як у воду дивився дід! Йшла така чорна хмара… І раптом кудись поділася. Нема! Хіба що хмарки-пір’їнки від баби Солодихи припливли. Отакої!
Щось той дід Омелько Медуха таки знає.
І баба Солодиха також…
…А люди подейкують, ніби з «великого» лісу гриби потроху возять.
Тож, думаю, сходжу і я до березняку. Тут недалечко. Раптом якийсь десяток бабок чи сироїжок знайду. А може, пощастить і на білих натрапити.
Наблизився до узлісся. Раптом повз мене промчали два олені небриті-неголені.
Аж ні, ніби чоловіки. На спинах — рюкзаки. Хоча, може, уже й олені з рюкзаками бігають. Час непевний.
Аж тут чергове диво! З-за товстої берези виткнувся чоловік у костюмі. При галстуку. У туфлях до блиску. Але без відра, без корзини. Зате з якимись папірцями в руках.
— Здрастуйте, шановний! — привітався дивак ряджений. І ще запальніше додав: — Здраствуйте, ну, дуже шановний грибнику!
Я зчудувався. Придивився до чоловіка. Ніби обличчя його мені знайоме. Відповідаю:
— І вам доброго ранку, шановний впорожні ходок.
І він тут застрочив:
— Я йду в народ! Проголосуйте за мене! Проголосуйте! Я вас знаю. І ви мене знаєте. Я — Іван Сидорович. Гречкосій. Ви тут нікого не бачили?
— Оленів бачив. Небритих-неголених. Тобто…
— Куди вони пішли?
— Он туди погнали? Повз галявинку.
— Дякую! Дуже дякую! І проголосуйте за мене! Я не забуду. Коли що, то заходьте.
І Іван Сидорович Гречкосій почимчикував у бік галявини.
Дивні, Природо, твої явища. А якщо то і справді олені, то той гарячий стайєр по хащах і їх проситиме проголосувати за нього?
Зайшов до лісу. Під ногами тріскотить. Сухо. Грибів — не видно.
Аж раптом з-за дерева вистрибнув Вовк! Привітався:
— Доброго ранку!
— Доброго… Хух. Налякали мене.
Дядько в сірому з капюшоном плащі здивовано спитав:
— Чого злякалися-то?
— Ви так раптово з-за дерева…. І так одягнуті…
— Гриби є?
— Та де там.
— Та отож. Аби хоч яка де поганка стирчала.
— А вам поганки треба?
— То до слова.
— До речі, — кажу я, — там у ярочку якогось гриба бачив. З червоною шапкою.
— Та ну! Де?
— О-оон там.
Дядько мотнув до ярочка.
А тут зненацька з кущів вигулькнула Червона Шапочка. З корзиною на зігнутому лікті. У зеленому целофановому дощовику, з-під поли якого визирають зелені гумові чоботи.
Вона підчухрала до мене.
І я подумав: «Ні, це не персонаж із відомої казки». Хоча стара і в червоній в’язаній шапці. З-під якої стримить довгий крючкуватий ніс. І взагалі бабка вся висохла, мов зів’ялий на сонці мухомор.
Пильно питає мене:
— Є?
Пильно відказую:
— Нема, — і тут-таки додав: — Хоча… Там у ярочку одного бачив. З… червоною шапкою.
— Ну-ну, — холодно відказала стара. — А чого сам-то не забрав того гриба?
— А я погано на червоних розуміюся.
— Ну-ну, — якимсь колючим поглядом зміряла мене «Червона Шапка» і подалася до ярочка.
Я далі полюю на гриба. Ех-хе. Нема. Сухо. Трісь-трісь…
А ось травою шурхнула мишка-норушка. А над головою, у кронах беріз, озвалася сорока-стрекотуха.
І знову та бабка, мов привид, з’явилася переді мною. Лице її з довгим носом таке щасливе.
— Ну що, — питаю в неї, — знайшли що?
— Самий корінь лишився. Хе-хе! Ось він! У корзині! Краснюк! Красень!
— Вітаю! — дивлюсь убік ярочка. Потім — на ножа, якого «Красна Шапка» тримає в руках. Цікавлюся:
— А вовка не бачили? Тобто, дядька в сірому…
— Ти на що натякаєш, хуліган?
— Та я так. Хтозна…
— Іч! «Хтозна»!
І бабка так само несподівано зникла, як і з’явилася.
Повертаю у зворотну путь.
Стежку переповз вуж. Чималенький такий.
Цікаво, Воздвиження давно минуло, а вони не поховалися. Мабуть, цього року зими не буде.
…Пізно ввечері замрячило. А згодом у вікна затарабанив дощ уже важкими краплями. А ще пізніше почало блискати і гриміти!
Отакої! Грім у жовтні!
Щось таки з погодою не той…
Та, може, ще гриби будуть?