«ДРОВЦЯТА-ЦЯЦЯТА»

— Алло! Здрастуйте!
— Доброго дня!
— Я у вас якось був.
— У мене багато хто буває. Нагадайте про себе.
— Веселий такий. У порозі спіткнувся.
— Щось таке пригадую.
— І ще відро води перекинув. Смішно було, еге?
— Ну, як вам сказати…
— Смішно, смішно! Обидва реготали, коли я ще підсковзнувся і гепнувся на болюче місце.
— Ну…
— Не пам’ятаєте?
— Та пригадав уже! Що ви хочете?
— Показники.
— Які ще показники?
— З лічильника.
— А-а. Куби. Даю. Тепер з цим строго. Зараз запишу… Алло! Слухаєте?
— Де ви там пропали?
— Та поки окуляри знайшов. Записуйте. Нуль, два, сім, один. Записали? Гей! Ви де там пропали?
— На дроті я, на дроті.
— То записали?
— Так, так. Але щось не сходиться. Ви що, лічильник міняли?
— Не міняв. Ото, як у минулому році поставили, то так і стоїть під батареєю.
— Як під батареєю?
— Як, як? Отак, унизу під трубою.
— А хто його там поставив?
— Ваша людина приходила. Петрович. Непоганий такий чоловік. Жизнь знає.
— Тверезий був?
— Спочатку так. А коли поставив лічильник і зареєстрував його, то трохи посиділи.
— Але щось тут не те. Ось тут переді мною — ваші дані про сплату за послуги. Акуратно платили. Вчасно. А тут ви якісь дивні показники називаєте. Трубу там ніде не прорвало?
— Наче, все в порядку. Ніде нічого не димить, не пахне, не тече.
— Все одно щось не те. Мало спалили.
— Ну, ще не так і холодно. Лише складометра так з півтора пішло.
— Які складометри?
— Береза, дуб, вільха. Дровцята-цяцята! Машину привіз. На зиму вистачить.
— А до чого тут ваші складометри?
— Так самі ж цікавилися, скільки я спалив.
— Мене газ цікавив.
— Газу, дорогенький, немає. Дорогий він.
— А що там про куби говорили?
— То я про воду.
— То чого ви мені стільки голову морочили?
— То ви мені чогось баки забивали.
— А як же відро?
— Яке відро?
— З водою. Яке я перевернув. Реготали ж.
— Мабуть, то Петрович був. З другої організації.
— А в кого ж тоді я відро перевертав?
— А це, мабуть, у того, до кого по газ ходили.
— Нісенітниця якась.
— Буває. Наш сервіс.