ПОКИ СЕЛО СПАЛО…

Пізня ніч. Село спить.
Не спить Пилип. І його пес Тимко.
— Ану марш додому! — роздратовано, але тихо зикнув до собаки його господар.
Та ніби й не до Тимка мовилося. Намотує кружки — аж язик на спину западає!
— Додому, я сказав, морда бородата!
Пес спинився. Схилив голову набік і з подивом подивився на свого господаря. Мабуть, чотирилапий не міг зрозуміти, чому його щойно обізвали «бородатою мордою», коли тієї бороди у нього й зроду не було. Голяк-голяком. Як голова у Пилипа, котрий колись якихось грибів наївся, то волосся все й сповзло з голови. Через тиждень після того шерсть вилізла і в Тимка. Мабуть, теж гриби пробував…
— Так, — грізно помахав пальцем Пилип. — Якщо тільки гавкнеш, то — кавкнеш! Вкумекав? На діло йдемо! Сопіти — і тихо!
Тимко не все тямив, про що те лисе говорило. Та й гавкати йому вже перехотілося. От якби якусь кісточку! Та щоб м’яса на ній побільше було!
Запахло м’ясом. Тимкові.
Пес не стримався — заскавучав.
— Тихо, мутант плюгавий! — крізь прокурені зуби просичав до собаки Пилип і обережно переліз через сусідський паркан.
«Сам такий!» — подумав пес і шугнув у дірку, що була між штахетами.
Живність була обгороджена металевою сіткою-рабицею. На хвірточці висів великий довоєнний замок. Пилип на це не розраховував. Спробував той антикваріат зірвати шматком арматури, що прихопив із собою. Не вийшло. Підступив до хвіртки з другого боку. Закректав біля петель. Хвилина-друга — і цвяхи-сотки зі скрипом вилізли із дубового стовпчика.
Тимко крутився поряд.
Пилип од злості ледь уголос не вилаявся. На кролячих клітках теж висіли замки. Довелося і тут «попрацювати». Кректав, пихтів, на чотири кінцівки ставав, а замки таки повиривав. З «корінням». На додаток, зі злості, і металеві решітки пороздирав…
З десяток вуханів Пилип повпихав у мішок і — до паркану.
Тимко, відчуваючи добру вечерю, — до дірки.
Вранці село облетіла приголомшлива новина: вночі у старих Кожум’яків кролів покрали-подушили! Люди бачили дві чупакабри. Одна велика була, з ломиком, друга — маленька. Чи то самка з дитиною, чи то самець із самкою?..
А через кілька днів у баби Софії, котра живе край села на узліссі, чупакабри всіх курей забрали. Пір’я по всіх стежках-дорогах літало. По них дільничний міліціонер і вийшов на загадкових звірів.
— Ну що, чупакабро, збирайся!
Пилип ледь стегенцем курячим не вдавився.
— Куди?
— У відділок. Розкажеш, як живність чужу в мішках тягав. А де другий чупакабр?
Пилип кивнув на Тимка, що сидів під столом.
— Ясно. Вдягайся.
Пилип і не заперечував. Зібрався, пішов.
Менша чупакабра лишилася вдома, кістки доїдати. А що з неї візьмеш? Собака…