ХИТРИЙ ЗВІР

У Василя Берези вовк теля вкрав. Просто біля хати. А хата — біля самісінького лісу.
— Я його таки, гада, уколошкаю! — дратуючись, зарікся Василь. — Ось зараз піду в ліс і його знайду! Знайду і…
— Дивися, щоб він тебе не порішив! — озвалася дружина Галина, чаклуючи коло плити.
Василь набурмосився.
— Чого це раптом? Гадаєш, що я ні на що не здатен?
З кухні, витираючи руки об рушник, вийшла Галина.
— Не сердься. Ти не так мене зрозумів, — лагідно сказала дружина. — Просто хочу тебе застерегти.
— Від чого?
— Кажуть, що той вовк ­хитрий, підступний, небезпечний.
— Нічо-ого! — погордливо задер носа Василь. — І не таких валив!
— Все одно, будь обережним.
— Постараюсь!..
Мисливці говорили, що того вовкодава, котрий чимало шкоди наробив у селі, частенько бачили біля болота, неподалік спаленого вільшаника. Туди Василь Береза одразу й попрямував.
Та дарма. Облазив чи не всю місцину, а того негідника ніде не було. Наче, твань поглинула.
— А-а! Злякався! — злорадно потирав руки Василь. — Знав, що я прийду по твою душу! І чкурнув світ заочі! Ота-ак!
Василь зняв із плеча рушницю. Підійшов до дерева, щоб справити нужду. Та пальці раптом до ґудзиків намертво прикипіли.
За кілька кроків од нього стояв він. Той, по чию душу прийшов.
Звір теж на якусь хвилю застиг. Поза його була дещо дивнуватою. Наче, до стрибка приготувався.
Василь і про рушницю забув. Подумки звернувся до Всевишнього.
Хтозна, чи мольба була почута, але першим заворушився вовк. Він підійшов до нерухомого Василя, підняв лапу і поставив мітку на холошу його штанів. Потім сіроманець з півхвилини дивився на нерухомого чоловіка. А відтак, зрештою, забрався геть.
До глузду Василь повертався повільно. Спочатку він почепив на плече рушницю. Похитнувся, ніби мішок з бульбою закинув. Потім, мов траву, перейшов рівчак. А коли вийшов із води, то тричі стрибнув, наче рівчак перестрибнув.
Додому Василь повернувся під вечір. Мокрий, голодний, замучений. Рушницю притулив до одвірка. Сів на ослінчик, зняв чоботи.
— Ну, що там вовкодав-то? — поцікавилася Галина, вийшовши назустріч чоловікові.
— А, — відмахнувся Василь. — Ганявся за ним, ганявся, та в болото загнав. Коротше, втопився той гаспид.
— Ну й слава Богу! Сідай вечеряти.
…Наступного дня, перед обідом, у Василя Берези вовк теля вкрав. Друге…