Старий знайомий

Одне слово, я вкотре спробував знайти свою тітку на недалекій півночі.
Набрав на телефоні потрібний номер. Почулися довгі гудки. А затим у слухавці хтось засопів, цмакнув, гикнув і стало тихо.
І я тут похопився:
— Алло! Алло!
— Ну, чьо арьош?
— Йо-ма-йо!
— Чьо, «йо-ма-йо»!
— Знову ти, москалику?
— Ага, Гондурас! Ги-ги! Я как раз задрємал, а ти тут, хохол, как Філіп с конопель обкурений! Так у вас говорять?
— Майже.
— Мнє спєциально позвонил? Мать…
— Ти знову, москалику, на свою мову переходиш?
— Проскаківаєт. Но я стараюся. Так чьо звякнул-то?
— Мабуть, мені таки неправильний номер телефону дали.
— Чо гріш?
— Номером знову помилився!
— Кого іщеш-то?
— Тітку.
— Тьотку, чьоль?
— Еге. Загубилася на колишніх радянських просторах.
— Н-да. «Широка страна, моя родная! Много в нєй…»
— …«Полєй, чертей і щєй…»
— Ти чаво, бандєра, бл…
— Знову загинаєш?!
— Я хотєл сказать «блін». Пока, блін. Но ти же так нє наїжджай, а!
— А це не експромт, москалику. Це ще з радянських часів. Очевидно, так народ любив «широку-родную…»
— Я чьо-то нє слихал.
— Бо молодий ще.
— А знаєш, бандєра, я тоже как би бандєра.
— Та йди?! Ану-ну, поясни.
— Мати моя — українка. А батько служив у хохляндії. Якраз перед розвалом Союзу. Дійшло?
— Оце то так! А чого дурня клеїв?
— За звичкою.
— Усе одно вітаю!
— За що?
— А першого разу говорив мені, що зв’язки у твоєму роті зрослися під російську мову.
— Мати навчила української. Та тут нею на мові не заговориш. Не зрозуміють. Зацькують. А то мужики і морду наб’ють.
— У нас за російську пику не б’ють.
— Ну, таке… Що там на хахляндії?
— Та слава Богу! А що на кацапії? Смута, бачу?
— Є таке. Бушує народ. Набридли ті вічні старигани. То що там з тіткою?
— Казав же, номер телефону не той дали.
— І дали мій? Звідки знають?
— Банальщина. Просто збіг обставин.
— А в мене у квартирі холодрига. У ватнику сиджу.
— Не топлять?
— А у вас краще?
— Я пічку топлю.
— Тобі легше. Та ладно, хохольчику! Бивай!
— І тобі не хворіти, москалику!
— Єслі чьо, — звані. Как-ні-как, славянє.
— Тільки не агітуй.
— Та ну! Надо мнє. Пока! Не кашляй!
— Навзаєм!
— Чьо?
— От бовдур!
— Ну-ну, хохол!
— Від такого чую!
— Та йди ти…
— Під три чорти?
— Лади. Мир. Мир?
— А то!..