Турне до раю-2

20 ГРУДНЯ, 20 ГОДИН, 20 ХВИЛИН, 20 СЕКУНД…
У підвалі — тиша. Ні, не тиша. Цокання годинника на стіні, ніби відлуння дзвону на Михайлівській, а краплі води, які крапають із бетонної стелі на долівку, тарабанять так, ніби поряд снаряди лягають.
Принаймні так здавалося Панасу.
ПАНАС: Г-галю…
ГАЛИНА (зриваючись на крик): Спи крячкою! Спи, панікер! Якби не ти, я би зараз вдома на перині лежала!
ПАНАС (винувато): А хто знав, що та ляда сама защепнеться, як ти з ковдрою до мене опустилася.
ГАЛИНА (докоряючи собі): І чого поперлася-то? Хай би сам ішов! Хай би сам брав і ніс, що йому треба! І ковдру, і матраца…
ПАНАС: Ти про кого балакаєш, Галюню?
ГАЛИНА: Не думай, що в мене «галюніки» почалися! Не діждешся! Про тебе балакаю! И-и-и-и-а-а! Це ж треба таке? Так попали.
ПАНАС (заспокійливо): Люди знайдуть. Чи ті, як їх…
ГАЛИНА (стогнучи): У-у-у-у-у-и-и! Я тебе зараз уб’ю!
ПАНАС (відсуваючись до холодної стінки): Мовчу.
ГАЛИНА: Куди ковдру потягнув?! Дай сюди! Якби знала, дві вже тягла би-и-и, ду-ре-па! Холодно. Йди сюди. Ні, спочатку свічку поміняй! Тухне. Керасинку не запалюй, очманіємо.
ПАНАС: Вентиляція є.
ГАЛИНА (насмішкувато): Заткни її чим-небудь. Раптом там уже гази.
ПАНАС: Які гази?
ГАЛИНА: Марсіяни напустили. Щоб нас викурити.
ПАНАС: Як добре, що я курити кинув. (І, важко зітхаючи, знову за своє.) І чому ті майя свій щоденник не продовжили?
ГАЛИНА: Писар їхній зайве ковтнув, як і ти, ось і дуба врізав.
ПАНАС: Галю, я ж іще живий. І дуба…
ГАЛИНА: Завтра вріжеш.
ПАНАС: А ти?
ГАЛИНА: І я.
ПАНАС: Га…
ГАЛИНА: Ну?
ПАНАС: А чого той Павло Пломба мовчить? Ніби в рот води набрав? Пам’ятаю, як він колись говорив, що ми в двотисячному році настільки гарно і щасливо заживемо, що вже від щастя не говоритимемо, а співатимемо!
ГАЛИНА: А зараз уже який рік?
ПАНАС: Ну…
ГАЛИНА: Співаємо? Чи вже переспівали? Щось не помітила.
ПАНАС: Галю, учора в магазині консерви продавали.
ГАЛИНА: Які?
ПАНАС: «Кінець світу» звуться.
ГАЛИНА: Тьху ти! Щоб тебе!...
ПАНАС: Але запас у нас є. Картопелька, бурячок, капусточка, кабачки, рибка…
ГАЛИНА (іронізуючи): Кара-а-а-сики!
ПАНАС: Не кепкуй, люба. Аби стеля витримала.
ГАЛИНА: Що витримала?
ПАНАС: А раптом бомбить почнуть?
ГАЛИНА: Хто?!
ПАНАС: Марсіани.
ГАЛИНА: Їх там уже немає. Їх випалило. В сорок першому. Аж червоні поробилися. Як раки.
ПАНАС: Хто випалив?
ГАЛИНА: Партизани! Не тягни на себе ковдру! Одна ж!
ПАНАС: Я мерзну.
ГАЛИНА: Кабачками вкрийся!
ПАНАС: Галюню…
ГАЛИНА: І?
ПАНАС: Вийдемо із підземелля — відновимо людство на землі.
ГАЛИНА (привстаючи на лікті): Це як??
ПАНАС: Ну, хлопчики підуть, дівч…
ГАЛИНА: З ким відновимо-то?
ПАНАС: З тобою.
ГАЛИНА: Ха! Знайшов дівку!
ПАНАС: Нічого, піднатужимось, і — ох як підуть! І хлопчики, і…
ГАЛИНА: І карасики! Дай уже подумати.
ПАНАС: Над чим?
ГАЛИНА: Як звідси вибратися. Йди ще раз попробуй підважити ляду.
ПАНАС: Чим?
ГАЛИНА: Чим! Чим! «Хлопчики, дівчатка!..». Ех-хе-хе-е.
ПАНАС (наче й не до нього): Цікаво, сусіди наші полетіли до раю?
ГАЛИНА (сіпаючись): Ні, я тебе таки прикінчу. Дай гарбуза!
ПАНАС: Не дам.
ГАЛИНА (нараз скрушно): От морда, от морда твоя лиса!
ПАНАС (притискаючись до стінки): Ти чого, Галюсю?
ГАЛИНА: Вскочила, дурепа, до твого бомбосховища…
ПАНАС: Погреба.
ГАЛИНА: Знаю! Мовчи! І так миші на душі шкребуть!
ПАНАС: Мовчу. А що далі, золотко?
Галина на мить заніміла, втупилася поглядом у чоловіка. Той від того погляду аж зіщулився.
ПАНАС (шепотом): Ш-що?
ГАЛИНА: Ти мене ще «золотком» не називав! Чого б це?
ПАНАС: Пробач. Більше не буду.
ГАЛИНА: Я тебе не буду!.. Ех-хе-хе. Хоч би мобілку з собою прихопила. Як же зі світом зв’язатися? Рий підкоп!
ПАНАС (вирячаючись): Гал… Зол… отко. Тут же суцільний бетон!
ГАЛИНА: Гризи!.. Гаразд, пожартувала. Це я, щоб не дати собі засохнути. Визирну хоч у трубу.
ПАНАС: Яку трубу?
ГАЛИНА: Вентиляційну!
ПАНАС: Вона ж зігнута. Буквою «Г».
ГАЛИНА: Тоді руку засунь.
ПАНАС: Куди?
ГАЛИНА: В трубу.
ПАНАС: На пальцях очей же немає. І того… Навіщо в трубу дивитися? Годинник же є.
ГАЛИНА: Звісно є. Заміни свічку і йди до мене.
ПАНАС: Галюню, я прийшов.
ГАЛИНА: І ліг навіть!
ПАНАС: Ну?
ГАЛИНА: Спи!
ПАНАС: А-а-а…
21 ГРУДНЯ, 21 ГОДИНА, 21 ХВИЛИНА, 21 СЕКУНДА…
ПАНАС: Галю, ще не минулося?
ГАЛИНА: Не бахає.
ПАНАС: А може, воно раніше сталося?
ГАЛИНА: Коли?
ПАНАС: Коли ти із ковдрою до мене спускалася. Хтось же ляду привалив?
ГАЛИНА: Тіпун тобі на язик! Чула, що «кінець світу» перенесли на двадцять третє.
ПАНАС (аж підводячись з «ліжка»): Чого ж ти мовчала?!
ГАЛИНА: Раніше не встигла сказати.
Раптом зверху щось зашкрябало. Ляда… відкрилася.
ГОЛОС: Тут хтось є?
ПАНАС (обережно): Є. Тут я і моя Галина-золотко!
ГОЛОС: А що ви там робите?
ГАЛИНА: Картоплю перебираємо!
ГОЛОС: А я чую, що хтось десь балакає.
ГАЛИНА: А ви хто?
ГОЛОС: Злодій. Картопельку краду. Ну, я пішов.
ГАЛИНА: А яке сьогодні число-то?
ГОЛОС: Двадцять третє!
ГАЛИНА: Вилазь, Панасе! Дякуючи крадієві, ми на волі! Чого не вилазиш-то?
ПАНАС (ніяковіючи): Ну… Двадцять третє ще не закінчилося.
ГАЛИНА: А-а-а! (І дружина з грюкотом опустила ляду…)