Народна пісня — перлина українського народу

Цьогоріч виповнюється 100 років із дня виходу у світ збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка», яка стала цінним надбанням для української музичної культури.
Відомо, що Леся Українка почала знайомитися з народною творчістю «дуже рано, ще в Звягелі». «Пам’ятаю, як я ще зовсім мала була, — згадує сестра поетеси Ольга, — мама чи сама Леся заспіває якусь пісню, та й каже: цю пісню співала Мотря, а цю — Килина (все то люди зі Звягеля чи Звягельщини)». Змалку вона була обізнана з фольклористичною діяльністю М.Драгоманова, М.Лисенка, М.Старицького, В.Антоновича. Серед перших її книг були томи праць П.Чубинського з казками і піснями.
З роками Леся сама почала записувати народні пісні. Так, у Яроні (нині — Ярунь) почула пісні «Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав», «Не стій, вербо, над водою рано, рано!»; у Жабориці (нині — Заріччя Баранівського району) — «Посію я рожу, поставлю сторожу» та ін. Із початком роботи на ниві музичної фольклористики Леся Українка вважала, що з неї «вийшов би кращий музика, ніж поет».
1898 року на одному з вечорів університетського літературно-артистичного товариства вона познайомилася зі студентом Климентом Квіткою. «Довідавшись, що я збираю і вивчаю народну музику і вже записав кількадесят українських народних мелодій, — розповідає Климент Васильович, — Леся Українка запропонувала мені записати всі пісні, які вона зберігає в своїй пам’яті». Відтоді музично-фольклористична діяльність поетеси відбувалась за безпосередньою участю Квітки. 25 липня 1907 року вони одружилися. За спогадами Климента, у Лесі був не дуже міцний голос, меццосопранового забарвлення. Її найулюбленішими піснями були «Ой, на горі пшениченька», «Котиться віночок по полю», «Ой, у саду голубець гуде».
«Запис мелодій з голосу Лесі Українки я почав у 1898 р., закінчив у 1907/8 р.р. — пише чоловік поетеси, — запис текстів закінчив у 1913 р., в 1916 систематизував і коментував». Збірник був надрукований у Києві у 1917-18 р.р. ротапринтним способом. До нього увійшло 225 пісень, які Леся перейняла від матері та знайомих людей на Волині: колядки, веснянки, купальські, весільні, історичні, ліричні, побутові пісні. Кожна супроводжується нотами та детальними коментарями.
«Народні мелодії» вийшли в кількох варіантах оформлення: у 2-х частинах і 2-х книгах. Чому так сталося, розповідає упорядник: «Друга частина видана не у 1917 р., а у 1918 р. У певній кількості примірників були зброшуровані обидві частини разом, причому використані віддруковані обкладинки, що залишилися після видання І частини. Таким чином, обкладинки деяких примірників із зазначенням «частина І, 1917» не відповідають змісту. Ці примірники у продаж не дійшли, але були мною передані підприємствам і подаровані окремим особам».
На жаль, Леся Українка не встигла побачити цей збірник; він вийшов через 4 роки після її смерті. Зате встигла передати майбутнім поколінням найкращі перлини музичної творчості українського народу.