- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Люди і долі
Життя — для подорожей, а не для боротьби із раком, або Інтерв’ю з-під крапельниці під час хіміотерапії
472 08-07-2016Оксана Дубас зайшла у редакційний кабінет, коли ми готували у номер поради про те, куди поїхати на літній відпочинок. Як кажуть, тема «гаряча»: пора зараз така, що, окрім відпочинку, мало про що хочеться думати. А ж тут вона — маленька, з втомленим обличчям 28-річна молода жінка, котра не поспішала замальовувати косметикою синці під очима і не соро
Слід на землі
200 24-06-2016Є люди, які після спілкування залишають гарні неповторні враження, бажання зустрітися знову. Щоб поговорити про життя-буття, пригадати цікавинки з минулого рідного краю. Саме таким є наш земляк Микола Ілліч Прокопчук. Знаю його не один рік. Незважаючи на вже немолодий вік, він не бажає коритися рокам, негараздам зі здоров’ям, бо має сильний характ
95-та весна жінки-трудівниці
151 11-03-20169 березня свою 95-ту весну зустріла жінка-мати, жінка-трудівниця із села Гульськ — Ганна Москальчук. Народилася Ганна Антонівна на Черкащині, в селянській сім’ї. Життєвий шлях цієї жінки-трудівниці був далекий від безхмарного. Ще у 10-річному віці вона залишилася сиротою, померла її мама. Разом з іншими сестрами її виховували батько з новою дружино
Лист про батька: жити — значить боротися. Це треба не мертвим, це треба живим…
98 05-02-2016Цю статтю-спогад написала дочка Ірина із розповідей, які запам’ятала ще зі шкільних років до 1978 року про батька Леоніда Антоновича Загорудька (1919-1980 р.р.). Вона переконана, що історія її батька, який, попри всі жахи війни, невиліковні фізичні й душевні рани, не занепав духом, а продовжував жити, віднайшовши справжні цінності життя…Кінець року
Коли остання «станція» — Бог…
218 01-01-2016Про центр реабілітації нарко- та алкозалежних у Яруні ми писали сім років тому. Головним відкриттям тоді стало те, що від страшних залежностей людей рятують не ліками, а молитвою. У пересічної людини цей факт здебільшого викликає скептичну посмішку — мовляв, колишніх наркоманів не буває. Ті ж, кому вдалося видряпатися з цупких обіймів зеленого змія
Як ліквідатор аварії на ЧАЕС довгі роки беріг ключ від квартири у «мертвому місті», але досі там не побував…
185 24-04-2015ЧИ ПАМ’ЯТАЮТЬ ЧОРНОБИЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ, ОБТЯЖЕНОМУ НОВИМИ ПРОБЛЕМАМИ?Ось уже 29-й рік місто Прип’ять є промовистим, хоч і безмовним, пам’ятником аварії на Чорнобильській АЕС — найбільшої катастрофи в історії ядерної енергетики. Про це «мертве місто» знімали художні і документальні фільми, про нього створюють комп’ютерні ігри, а моторошн
«Мир душі своєї в суєтності не загуби…»
357 13-03-2015«Чиясь доля завжди для нас на першому місці. Ми настільки вбираємо у себе чуже, що про своє рідше замислюємося…». Ось так влучно і змістовно, лише декількома словами, професію журналіста охарактеризувала наша колега Галина Кругляк. 16 березня Галина Іванівна святкує ювілей. І хоч не любить вона гучних слів на свою адресу, але хочеться сказати про н
«П’ять років мене на вулиці щодня зачіпав голуб, поки я не написав пісню про батька…»
244 06-02-2015Небагато хто обирає професію змалку і залишається вірним їй на усе життя. Наш земляк-пісняр Микола Куркач — нині Заслужений працівник культури України, довгий час боровся з реальністю, аби залишатися вірним професії баяніста, яку обрав у малому віці. Ще коли йому було п’ять років, він назбирав трилітрову банку вишень і отримав за це свою першу «зар
Страдна дорога вчителя
211 19-12-2014Нині згадує Світлана Олексіївна Челядіна — Заслужений працівник освіти України — пронизані світлом, наповнені щирістю і любов’ю уроки своїх учителів-мовників у другій Новоград-Волинській школі. Це — Зінаїда Олексіївна Чмельова, Ольга Дем’янівна Якимчук, Марія Іванівна Кулікова — вчителі української мови і літератури — зуміли розкрилити її душу, под
«Було і солодко, і гірко», — вважає глава родини напередодні 50-річчя подружнього життя
121 31-10-2014Анатолій Миколайович КОЗАК — добре знана людина у колі колишніх військових. Адже за його плечима — не один десяток літ, пройдених у нелегких буднях, сповнених не лише суворим порядком армійського буття, а й нерідко — чималими ризиками для життя не лише свого, а й багатьох підлеглих.Адже двічі (у 1968-му та у 1980-х роках) довелося виконувати, як то