- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Альо-о! Мама!.. И-и-и... — Що, трапилося, доню?! — Та тут таке, ма... И-и-и... — Ой... Серце заходиться... — Ти, мамо, дуже не хвилюйся. Я жива... — Ой! — ...І здорова. — Ой! Йой! — И-и-и-ииии... — Чого ж ти, доню, так крепко плачеш?! — Я в аварію потрапила. И-и-ии... — Та як же це так?! — Може, я й не винна, але поліцейські обвинувач
«Укропи мені закидають ніби я, Сімобздян-Бороїдка, свого часу закидала, що ми Київ візьмемо за два дні. Чи півтора? А, може, я жартувала… Хі-хі! Хоча насправді, що там було брать той Київ? У Гостомелі ми були. У Київ заходили. Ми обеззброїли укропів і знищили майже всі їх сили. А потім почалася війна з НАТО. Воєнкори, що приїжджають із того боку, в
Це вже був не перший дзвінок з ранку. Однак баба Недуня охоче підняла слухавку. — Ал-лло! — Шановна Баба Недуня? — Я. Здрастуйте! — А… Здрастє! Я — Муся Тутуйко. То ви є велика провидиця-екстрасенс-знахарка з дванадцятого коліна провидців-екстрасенсів-знахарів, посланих на планету Земля з Великого Космосу в часи великого протистояння
— Алло! Генерал-лейтенант Пришибєєв? — Я єсмь, генерал-лейтенант Пришибєєв, товаришу генерал-полковник Герасім-Муму! — Доповідай обстановку. — Слухаюсь! Отже, обстановка наступна. Наші непереможні і доблесні війська продовжують атакувати противника на всіх фронтах. Укропи, кидаючи численну зброю і боєкомплекти, відступають! Ще ось-ось і ми
— Доброго дня, шановна громадо! Гадаю, що представлятися мені не потрібно, бо ми вже давно знайомі! А хто мене ще не знає, то це я — відомий блогер Гаврилій Кондолуб. Як добре, що є така штука, як Інтернет! Еге ж? І я — еге ж! Бо є завжди можливість поспілкуватися з вами, з містом, яке я дуже люблю, як і вас люблю, мої любі, незчисле
— Алло! Тонь! Алло! Тонь! Алло!.. — Чьо, горить? — Привіт, Тонь! Привіт, Тонь!.. — У тебе, Каріно, переклинило? — А ти не чула? — Чьо, укропи в Москві?! — Не знаю! Не знаю!.. — У чому справа? — Сос! Сос! Сос!.. — Стоп!.. Заспокоїлася? — А... А... Пу... Пу... Пу... — Ну-у?! — Самашедший дєд «могілізацію» оголосив!
Їду по шосе. Після мосту дорога круто бере вгору. Аж тут мене, налягаючи на педалі, обганяє лихач на простому велосипеді. А в мене — «гірський». Проте, я і далі неквапом їду. А той пошкріб далі. І дуже обертається, чи я його не обганяю. Здався ти мені! Неподалік зупинки в лихача злетів ланцюг. Доки той його заправляв у зірочник
Петру Дубку — сімдесят вісім. І зібрався дід на війну. Прийшов до військкомату. Коли дійшла його черга, сувора жінка у військовій формі (її автомат висів на спинці стільця) здивовано спитала в старого: — Ви в якій справі, дідусю? Петро Дубок образився за «дідуся», бо був високого зросту, мав ще міцну статуру. І взагалі, Петро Дубок прин
— Алло! В-в-в... — Не «ве-ве-ве», а Володимир Володимирович! — Винуватий! Вол... Волк... Сволк... Сволч... — Ідіот! І не трусися там! Поки твої генеральські погони знімати не буду. Ти мені спочатку за «бавовну» на півдні відповіси! Що там за шухер на Херсоні? — Бандеру ловимо. — Відставити Бандеру! Ще зловимо його! Я про ешелон питаю
Навряд чи когось у світі здивуєш, коли скажеш, що московити є найбрехливішою країною на земній кулі. На болотах брешуть усі. Від малого — до великого. Безсоромно брешуть політики, посли. На всіх політичних майданчиках. Так брешуть, що аж тайга шумить! Бреше глава МЗС росії Лавров. Та коняча морда нещодавно на Петербурзькому економічному фо
