- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
З нагоди Міжнародного дня музики — 1 жовтня, на території фортеці відбувся благодійний Фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Древній Звягель». Ідея належить молодіжній громадській раді, мета шляхетна — підтримати творчих людей, створивши нагоду для реалізації їх здібностей. Також молодіжні активісти мали на меті підвищити інтерес до сучасн
Вітаю древнє місто моє, Тобі я дарую кохання своє. Хоч скроні твої повила сивина, Для мене — ти юне, неначе весна. Мудрими пращури наші були, Коли древній Звягель над Случчю звели. Гранітом покриті її береги, Немов зачароване все навкруги! Край — славний у нас і люди тут щирі, Живуть з того часу в достатку і в мирі. Яка благодатна довкол
Традиційно, у переддень «Лесиних джерел» газета «Звягель» повертається до своєї рубрики «Літературний клуб».Цього разу гість клубу — наш земляк, поет, член Національної спілки письменників України Анатолій Клюско — бажаний гість літературних зустрічей і творчих вечорів. Його поезія — багатогранна і водночас близька широкому колу шанувальників. У йо
Майже цілу добу ворог обстрілював наші позиції. Гатили важкі міномети, гримали танки, строчили кулемети, автомати…Було пекло на землі.— Наче сказилися, — мовив взводний Максим Підкаура (імена в матеріалі змінено), коли вибухи почали потроху затихати і вже більш-менш безпечніше можна було стежити з укриття за ворожими позиціями.— А коли вони не казя
— писав у своїй передмові до третьої збірки Юрія Ковальського «Днів полічено хвилини» літератор Валентин Гарбовський. Йдеться про Юрія Івановича, колишнього редактора нашої газети, якого вже немає на цій землі, але пам’ять про якого живе і житиме ще довго.1 травня, коли весна рішуче вступає у свої права, завжди згадуємо Вчителя, Друга, Людину. І пр
Живуть поміж нас люди, і часто ми не здогадуємося, які неосяжні глибини ховаються у них, наскільки несподіваними та відвертими можуть бути вони у своїх думках. Ось і ця місцева авторка, яку друкуємо під псевдонімом, — зі скромних людей. На її вірші ми натрапили зовсім випадково, але не поміченими вони не залишилися, мають багато прихильників. Хочем
Час від часу зринає в пам’яті далеке дитинство. Пахне воно чебрецями, по яких ходили мої босі ноги, віночком з кульбаб, що сплітала й залюбки носила на русявій голівці, татарським зіллям, снопик якого завше приносила додому напередодні свята Трійці.Ох, те зілля... За ним ми, сільські діти, мандрували до широкого ставу, що плюскотів хвильками в низи
Завершився 2016 рік, який у культурному житті нашого міста було оголошено міською владою Роком Лесі Українки. 145-річниця від дня народження геніальної землячки засвідчила, якою гордістю наповнюються наші серця, вшановуючи її пам’ять. Поетеса пережила свій час, її творчість збагатила скарбницю не тільки української літератури, а й світової духовної
Ми українці — древлян онуки,Є свого щастя ковалі.Нам Бог дав землю, плуга — в рукиДля хліборобства на ріллі.Віки ми ниву засівалиЗерном любові, доброти,Та віру, волю шанували І дружби зводили мости.Хоч гречкосіями нас звали, —Ми маєм долю сироти: В Ярмо неволі нас впрягали,Орда, схизмати і… брати.Ми творим скрізь світлини раю,Шануєм матір, звичаї і
(Закінчення. Початок у №38, 39, 41 від 16, 23.09, 07.10.2016 р.)ВІКТОР ЗНОВУ ДИВУЄПід час перекусу Віктор поцікавивсь у Миколи:— А хто тобі цей столик показав?— Подруга моя.— У тебе є под-ру-у-гаааа?!— Еге. Галина зветься.— А дружина ж як?— Нормально. То наша обох подруга. — А-аа… Тоді це міняє ситуацію. А перець хто фарширував?— Я.— Сам?! Хм. Смач