- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
ШАХРАЙКА-ГІПНОТИЗЕРКА На гачок шахрайок Іринка, учениця 8 класу однієї зі шкіл міста, потрапила, повертаючись додому, на вул.Рокосовського, з музичної школи. Дівчинка винесла з дому та віддала пройдисвітці 1120$ та 2000 грн. Отямилася від «чар» дитина тільки після того, як нез-найомка зникла в невідомому напрямку. Повертаючись із музичної школи д
(Продовження. Початок у №44 від 31.10.08) 4. До кабінету «убозівців»увійшов майор Ващенко. Побачивши веселі обличчя своїх підлеглих, з сарказмом кинув: — З якого приводу радіємо? Чи, може, на слід квартирних крадіїв вийшли? Оперативники ніяково засовалися на стільцях. А лейтенант Квашня недоречно бовкнув: — Тут Коцюба цікавий анекдот розповів!
1.На виклик оперативна група приїхала за двадцять хвилин.Господарка квартири, миловидна жінка років тридцяти, зустріла правоохоронців зі сльозами на очах.— Минуло лише кілька днів, як врізали новий замок, імпортний, — витираючи хустинкою заплакані очі, бідкалася Вікторія Леонідівна. — Думали, надійний, а… а… — вона знову зайшлася плачем.— Коли вияв
Після вихідних у Ніни був кепський настрій. З тих пір, як вона стала співмешканкою самотнього чоловіка Василя, в її житті нічого цікавого не відбувалося. Коли Василь вийшов з в’язниці, то рішуче «зав’язав» з пиятикою. Але, зустрічаючи свій день народження, кілька днів поспіль «замочував» цю дату.— Васю, — спересердя сказала Ніна співмешканцю. — Ти
Михайло у свої тридцять вісім мав вигляд пияки-жебрака. Невмитий, неголений, завжди в пожмаканому одязі. Зазвичай отирався біля магазинів зі спиртними напоями. Там познайомився із Сергієм, чоловіком років під сорок, котрий не мав постійного місця проживання, і теж великого любителя випити. П’янички вважали Сергія прохачем. Він міг принижуватися і к
Оксанин день народження святкували до другої ночі. Гості потроху розійшлися. Останньою збиралася Марина. — Пізнувато, а живеш далеченько. Може, залишишся ночувати? — тримаючи в руках шкіряну коротку курточку, сказала подрузі Оксана. Однак та заперечливо хитнула: — Ні, дякую. Піду. Якось додибаю! — Я за тебе хвилююся. Надворі ніч, а дурнів тепер
Старший лейтенант Квашня кивнув молодому чоловікові на стілець: — Сідайте. Геннадій сів навпроти міліціянта. — То що там у вас забрали, — поцікавився той. — Ну… — неквапливо почав потерпілий, обводячи поглядом невеличкий кабінет. — Комп’ютерний системний блок, монітор, мобілку. — Як це сталося? Геннадій наморщив лоба, наче намагався щось приг
Петру і Василю було майже по тридцять. Молоді чоловіки били байдики. Однак, часом, підробляли на металобрухті, який тягли з ферми чи людських дворів. «Зароблені» ж гроші пускали на оковиту. Одного разу з ними сталася історія, про яку очевидці навряд чи коли забудуть. Про неї і розповімо. Отже, якось Петро, на природі, сказав Василеві: — Друже, ід
Здавалося, все починалося добре. Компанія з семи чоловік зібралася в садку, за столиком. Випивали, жартували. А коли пійло закінчилось, Іван, найстарший з гурту, попросив Анатолія:— Сусіде, принеси-но ще плящину. Ну й щось загризнути.Анатолій уже був добряче напідпитку. Швиргонувши недокурок у траву, заперечливо замахав головою:— Не піду.— Чого?— Б
Це було схоже на самогубство. Слідів боротьби в квартирі не виявлено. Залишена передсмертна записка. Щоправда, незвична – набрана на комп’ютері, виведена на принтері. — Не міг він так написати, — засумнівалася сусідка, запрошена в якості понятої. – Це його сина комп’ютер, котрий до столиці поїхав. А Петро навіть не знав, з якого боку його вмикати.