- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Світлана Антонишин народилася в м.Броди Львівської області. Закінчила факультет журналістики Київського університету ім.Т.Г.Шевченка. Працює в галузі поезії, прози та літературної критики. Автор чисельних публікацій у вітчизняних часописах. Член спілки письменників України. Світлана Володимирівна тривалий час працювала у Новограді-Волинському в газ
ПОГРОЗАКоли Марія в черговий раз накричала на Андрія, який прийшов додому п’яний, співмешканець схопив зі столу кухонного ножа і приставив його до шиї жінки.— Стули пельку, а то проштрикну! — прошипів він.Марія відсахнулася.— Вгамуйся, — мовила з переляку.Андрій гаркнув:— А ти не лізь під гарячу руку!Потім чоловік завалився спати.Андрій часто хапав
Аб ово! — говорили латиняни, тобто, з початку…На позаминулих вихідних на каналі «Інтер» дивився гумористичне теле-шоу Михайла Задорнова. У звичній своїй манері сатирик почав розважати російську публіку своїми закордонними вояжами і висміювати тамтешніх мешканців, а також і своїх співгромадян, котрі з різних причин там перебували.Десь із середини пр
Начальник карного розшуку, майор Ващенко, підвів молоду жінку до широкого вікна, а відтак запитав: — Світлано Миколаївно, ви пізнаєте цю людину? Жінка якийсь час мовчала. Того чоловіка, котрий, згорбившись, сидів на стільці посеред порожньої кімнати із сірими стінами, вона впізнала одразу. Оперативник порушив мовчанку: — Так ви його пізнаєте?
1.Чоловік років шістдесяти підійшов до столика, за яким сидів середніх літ брюнет і попивав чорну міцну каву. Останнього в місті знало невелике коло людей. Проте перший був відомий дещо ширше, особливо в кримінальному середовищі, і мав прізвисько Сухар.Той, котрий підійшов, ввічливо, але з неприхованою обережністю, поцікавився:— Біля вас вільно?Брю
Кожен чоловік від природи є мисливцем. Бути годувальником — у нього закладено в генах. І, аби прогодувати свою родину, випробовувалися будь-які засоби — каміння, кістки вбитого звіра, мотига… Однак, щоб полегшити промисел у полюванні звіра чи дичини, людина вигадала порох, кулю…Однак, з огляду на плинність часу, «коли космічні кораблі борознять кос
Такої грози, хто мав можливість її спостерігати цього дня, мабуть, за життя ще не бачили. Канонади грому були такими гучними, що здавалося, ніби здригалася земля. Небом безперестанку шугали блискавки. Вітрисько до землі гнув дерева. А дощ лив, наче з відра. Думали, що настав кінець світу. Роман лежав у кущах, промоклий до нитки. До колонії було д
Він вискочив із-за куща, як Пилип із конопель. І — а ні руш! Завмер, мов укопаний! Василь Іванович натис на гальма так, що його сірий «Ланос» аж підстрибнув. Мабуть, злякався даішника. — От, блін! — побілів Василь Іванович, мов сукня на дружині, котра сиділа поряд. — Я так і знав!— Що трапилося, Васильку? — сполошилася Галина Василівна. — Та он, ма
Заюшений кров’ю Олег бігав вулицями і своїм виглядом лякав перехожих. Кілька разів натрапляв на правоохоронців. І, щоб не потрапити до їхніх рук, перестрибував через паркан. — Де ж ти, сволото, ховаєшся?! — шипів він, обводячи поглядом навколишні будинки. Від мене не втечеш? З-під землі дістану! На місто опускалася ніч. Під прикриттям темноти мо
Неодноразово працівники міліції попереджали про різноманітні хитрощі з боку шахраїв (особливо про фіктивних працівників соцслужб). Постійно нагадували про те, щоб не впускали до своїх осель незнайомих осіб, незалежно від того, ким вони назвалися, попередньо не з’ясувавши по телефону правдивість їхніх прізвищ та посвідчень зі структурами, що їх прис