- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Після опублікування матеріалу в «ЗІ» №5 від 30 січня 2009 року «Случ кров’ю умита» та «Звернення...» рибалок до влади міста і району, на Скалі, що вище дамби (р-н «Лубчиця»), затишшя тривало недовго.Щоправда, на вихідних днях смикав «драчем» якийсь камікадзе (очевидно, чолов’яга після якихось заходів довго виходив з будуна і не знав про деякі оста
Жінка бере до рук брошуру. Питає:— Можна подивитися?Дівчина-брюнетка, працівниця кіоску, посміхнулася. Спокійно відказує:— Ви вже дивитеся.— А, дякую!Показна пані перегортає м’яку обкладинку, цікавиться:— А Звягель — це в Новограді?Кіоскерша починає туго міркувати. Відтак:— В смислі? — Ну, — на те дамочка, — Звягель — це десь під містом?— Ні, над м
(Закінчення. Початок у №4, 5 «ЗІ»)8.Двері повільно відчинилися, і до кабінету несміло ввійшов чоловік середніх літ.— Доброго дня! — привітався він, ледь схиливши голову. — Мене звуть Петром Йосиповичем.Квашевський якийсь час вивчав відвідувача, а відтак, дратуючись довгою паузою, невдоволено спитав:— Ви до мене?— Так! — аж сіпнувся мовчун.— Я вас с
Стоїть Іван Іванович на зупинці. Чекає на автобус. Десь позаду нього розгорілася суперечка між двома жінками. Прислухається він. Чує напружений діалог:— Ваші вже були! І що зробили?— А ваші не були? Вони і зараз там! І що — краще жити стало?— А хіба дадуть ваші щось путнє зробить? На який канал не переключи — усюди ваші дві матрони гавкають! О-оооо
Шостого січня виходив на зимову рибалку. Трохи вище дамби, що з’єднує Лубчицю і Смолку.Проте риба не брала. Очевидно, через різкий перепад погоди: понизилася температура, і з півночі подув пронизуючий вітер.Довго не сидів. Почав збиратися додому. Але не поспішав кидати річку гурт рибалок, який стояв на кризі поблизу так званої Скали. Техніка лову д
(Продовження. Початок у №4 від 23.01.09) 5. Першим до кабінету виконуючого обов’язки начальника відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх увійшов лейтенант Гнатенко. На обличчі — широка посмішка. — У тебе такий вигляд, наче ти чималеньку премію отримав! — жартома зустрів оперативника старший лейтенант Квашевський. — Ага! Тобі ще трох
1.— Викликали, Валентине Володимировичу?— Викликав, викликав! — невдоволено кинув полковник і, з-під лоба глипнувши на старшого лейтенанта, додав: — Що з твоїм мобільним телефоном?— Батарейка сіла.— Квашевський! — різко підвівся начальник міського відділу міліції. — У нас такого не може бути!— Винуватий. Але…— Що — «але»?— Вдома проблеми. Тому й ви
— Знаєш, Петре, щось у мене з поглядом не той.— Сліпнеш, чи що?— Та ні!— А що ж тоді, Іване?!— Ну, стою оце, Петре, коло магазину. Стою, значить. Бачу, жінка йде!— Ну-ну?— Що «ну-ну»?! Подивився на неї, а вона ногами так мах-мах доверху! І як гепнеться!— Так слизько!— О-чі! — Іван пальцями мало не проштрикнув свої зіниці. — Очі! Подивився — і впала
За кілька днів снігу стільки намело, що тротуарами важко було просуватися. Але від центру до своєї автобусної зупинки Андрій якось таки дістався. Аж раптом: — Привіт, друзяко! Це був Валерій. Андрій також зрадів зустрічі. Простягнув руку. Щиро мовив: — З різдвяними святами! — І тебе також! Як життя? — Життя? — посміхнувся Андрій. — Згідно з
Йшлося до закриття. Людей поменшало. Коли ж продавщиця, чорнява жінка років тридцяти, дораховувала виручену готівку, зайшов ще один покупець. — Доброго вечора, Світланочко! У тебе все спокійно? Це був літній чоловік, Андрій Петрович. Він часто отоварювався в цьому магазині. — Вітаю і вас! — привітно відказала продавщиця, за звичкою накриваючи с