«МАРСІАНИ»

Син: Ма! Мати: Га?! Син: Ну, ма! Мати: Га, кажу! Син: А де тато? Мати: Немає. Син: А де він? Мати: Космонавтом став і в космос полетів! На Марс! Син: Надовго? Мати: На триста років! Син: А хіба так довго живуть? Мати: Живуть. Там. Син: На Марсі? Мати (дужче сердиться): Так, лягай спати! Син: Ма, а ми до тата полетимо? Мати: Навіщо?

ДВЕРІ

— Алло! Я — по оголошенню. Здрастуйте!— Добрий день! Слухаю вас.— Вас турбує Ігор Ратуш. Двері хочу замовити. Дерев’яні. Вхідні.— Будь ласка! За тиждень зробимо.— Ой, ви не спішіть! Хоч би за два тижні. Грошей ще бракує.— Гаразд.До замовника приїхав ­майстер. Зробив заміри ­дверного отвору. Поїхав.Минуло два тижні.— Здрастуйте! Гроші є! Двері готов

ЖАРТИ ПРИРОДИ

ДОЛІТАВСЯ

Повалявсь в грязі, як смик,Підбив ноги-гирі,Доповз, таки, чоловік До дверей квартири.Долаючи п’янь-недугу,Проситься до хати:Давай, жінко, злітну смугу,Буду вже сідати.Хоч вона у нього й друга, — П’янство не сприймає:Мій аеродром і смугаП’яних не приймає!Розвела в хаті папуг,Чую тільки сварку.Я лечу на другий круг,Ще... на дозаправку!А корчма — біда

ПОЇЗДКА З КОМФОРТОМ!

У салоні автобуса, мабуть, було плюс сорок за Цельсієм. Здавалося, що я потрапив до крематорію. Потім моє тіло притисли до дверцят. Поза — проти всіх законів фізики!Перед собою читаю надпис: «Шановні пасажири! Комфортабельність поїздки в нашому автобусі залежить від вас! Не рвіть місця для сидіння. Не лузайте зернята. Не куріть. Не паліть. Поводьте

ЕХ, ГУЛЯТИ — ТАК ГУЛЯТИ!

До кабінету Самсамого постукали.— Дозвольте?— А! Головний фінансист! Заходьте, заходьте! Як кажуть, які проблеми?— З прошедшим!— Це з яким?— З Днем боротьби зі злиднями. Народ хвилюється. Треба було би деякі статті законопроектика обговорити.— Якого ще законопр..пр… пр…пр…— Щодо споживчого кошика. Ви, мабуть, забули, але ми з вами вже дещо поправил

НОГА І ЇЇ НАСЛІДКИ

Василю Васильовичу зранку ногу прихопило. Якісь кольки в коліні. З ліжка підвівся — і від болю ледь не впав.Почовгав до лікарні.— Здрастуйте, лікарю!— Здрастуйте!— Ввійти можна?— Заходьте, коли прийшли. Сідайте.Василь Васильович проклигав до стільця.— Що у вас?— Нога.— Це я зрозумів. А що з нею?— Ні з того ні з сього боліти почала.— Ніде не падали?

УСМІШКА

ЗМІНА ОРІЄНТИРІВОто радості було —Дід моливсь і чихав:Внук із Києва в селоНа літо приїхав.Поселився внук в світлиці,З шиком, величаво(Він вивчає у столиці...Міжнародне право!)Дід учив його косити,Коня запрягати,На швидку кандьор варитиТа на зяб орати.Він у тата свого вдався —Владу не сприймає:— Молодь в світ вся подалася, —А село конає.Озвучує всім

ХИТРИЙ ЗВІР

У Василя Берези вовк теля вкрав. Просто біля хати. А хата — біля самісінького лісу.— Я його таки, гада, уколошкаю! — дратуючись, зарікся Василь. — Ось зараз піду в ліс і його знайду! Знайду і…— Дивися, щоб він тебе не порішив! — озвалася дружина Галина, чаклуючи коло плити.Василь набурмосився.— Чого це раптом? Гадаєш, що я ні на що не здатен?З кухн

БАБИНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Баба Галина гукає через ­паркан:— Агов, Маріє!Сусідка-однолітка ставить відро біля веранди й, підчовгуючи до штахетника, здивовано-сердито питає:— Чого репетуєш, наче тебе ріжуть?!— Здорова будь!— Ну, здоров!— Діло у мене до тебе є.— Яке ще діло?— Курчат купила на базарі…— Та знаю я!— Квочка їх не приймає. Б’є, клята!— Напої!— Кого напоїть?— Квочку