- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Ольга ходила садом і сумно розглядала стиглі яблука на траві.— Урожай збиратимеш? — почулося з-за паркану.Ольга підвела голову.— А, Леся.— Привіт!— Здраствуй!— Чого така зажурена? Воруши свого Павла. Ще день-два і всі яблука обсипляться. Шкода.— Його допросишся.— Ми на річку збираємося. На шашлик. Не хочете за компанію?— Мій уже нашашличничав. Ледь
Катерина одразу помітила, що Василь хильнув у підсобці.Дочекавшись, поки вийде з магазина останній покупець, вона склала цупкі пальці в масивний кулак і грізно показала його чоловікові:— Ще раз, Васька, ковтнеш — спробуєш оцього!Чоловік почав заприсягатися:— Присій-бо! Ні сном, ні духом!— Та я тебе, як облупленого, знаю. Ще мені тут брешеш? Приб’ю
— Агов!.. Є хто живий?.. Нема живих?Поряд затарабанило. Гавк-нуло. А відтак спитало:— Знову лихе тебе принесло? Чого треба?— Івана.Від буди пролунало:— Ну, я — Іван.— А… Я ж бачу, ніби Іван. І голос ніби схожий. Тільки ось морда в тебе собача. Тузика твого. Чи це Тузик? Але на Івана схожий. І погавкує.— А я і є Тузик. І я є Іван.— Тоді ясно. Кажуть
— Інспектор Пильний!— Водій Тарасенко! Чого спинили?— В цілях екстреної зупинки!— Це як?— Чому очі червоні, водій Тарасенко?— Безсоння мучить, пане інспекторе.— А, може, бодун?— Не зрозумів, пане…— Є підозра, що ви не у тверезому стані.— Перевірте на алкотестері.— Скоро підвезуть.— Кого?— Апарат. — Інспектор Пильний знімає з голови кепку і підсовує
Не минуло і кількох тижнів після смерті Назарового батька, як у їхній хаті несподівано об’явився Свирид Артамонов, якийсь материн родич. Чолов’яга років сорока п’яти. Дебелий такий дядько. Постійно налисо голив круглу, мов казковий Колобок, голову. Хоча той Колобок був простакуватий, наївний. А цей — із хитрими, заздрісними очима. І постійно родич
Тимур уперто переконував Сергія:— Там буде такий кльов, що не встигатимеш ловити на одну вудочку!— І все ж, я пропоную їхати на наше старе місце. Звідти без риби точно не повернемося.— Ти сома хотів зловити?— Ну, є бажання.— А там такі особини є, що в багажник тачки не влізають. Та й краєвиди там бомбезні!Сергій опирався, зважував «за» і «проти».Ти
Зранку тріщала голова. Матвій Пуцянок навіть достеменно не пам’ятав, як закінчилася вчорашня пиятика. Пригадує, як сиділи у вербах біля ставка. Компанію пригощав Юрко Непольський, котрий заробив на «халтурі» трохи грошенят.Потім він зник. Розійшлися і решта приятелів.Та того пригощання Матвію було недостатньо. Догнатися по повній, як вимагала Матві
В останні дні на східно-північному лівому фланзі українські бійці мали значну перевагу: російських окупантів начисто вибили з передніх позицій (які до цього ЗСУ втратили) і посунули ворога на кілька кілометрів.Та віроломне вороже командування, продовжуючи вперто намацувати слабкі місця в нашій обороні, постійно закидало деверсійно-розвідувальні гру
Жанна напучувала свого коханця:— Ти маєш будь-що наміцно втесатися їй у довіру. Ну, погляд там, рухи, блиск в очах, — все має свідчити, що ти і справді безумно її кохаєш. Та головне — слова. С-ло-ва! А слово — то є зброя!— В сенсі?— Словами повинен свою зазнобу переконати, що ти і справді її нестямно любиш. Цитуй закоханих з якихось любовних романі
Була субота.Нестор Прудкий ще ніжився в ліжку.Та задзеленчав телефон.«І хто ж у таку рань-то?»— Хто там?― Здраствуйте! ― пролунав жвавий жіночий голос.― Доброго ранку.― Га?― Доброго ранку, відказую!― А-а. Я до вас по об’явці. Що в газеті. Тут написано, що трусите сажу.― Трушу, ― вже голосніше відказав Нестор Прудкий. ― Що у вас: грубка, п
