- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Цього дня Петру Боровському (імена в матеріалі змінено) не пощастило: не отримав студентську стипендію. Настрій — коту під хвіст.Сів у переповнену маршрутку. Все дратувало.А тут ще водій причепився:— Хлопче, не затуляй оглядове дзеркало!Петро Боровський огризнувся:— Не треба стільки людей напихать у автобус, то й не затулятиму!Водій відпарирував:—
Днями Артем (імена в матеріалі змінено) втратив роботу. Через це посварився з матір’ю. Та, маючи важкий характер, дорікала синові, що той, мовляв, ні на що не здатен.Хоча останні два роки розкошувала на синові гроші. А заробляв той непогано. За свою мізерну пенсію мати так би не вдяглася, та й на продуктах не економили.Забула? Проте Артем цього їй
Зазвичай, перед тим, як пограбувати, скажімо, будинок або квартиру, досвідчені злочинці вивчають об’єкт своєї уваги, тобто, певний час стежать за ним: скільки мешканців там проживає, хто коли кудись їде, хто коли повертається тощо.Марк Вороняк і Гліб Вощевський (імена в матеріалі змінені) не були тертими калачами в кримінальному світі. Так собі, др
Віктор (імена в матеріалі змінено) стояв у затінку дерев і спостерігав, як Андрій галантно подавав руку Оксані, аби та вийшла із салону таксі. Потім він узяв її під руку, і вони непоспіхом попрямували до під’їзду.«Ну чому?.. Чому так?.. Чому?!!» — раз у раз із болісною заздрістю повторював у думці Віктор.Знайома ситуація…Вони — з одного двору. Окса
Я не про тих, що до нас із півночі закидають. Добре навчених, озброєних, екіпірованих…З тими все зрозуміло. Налетіли. Наробили шкоди. І п’ятами накивали.Це, звісно, якщо пощастить…Я про наших. Диверсантів. Доморощених.Ці шкодять безупинно. І повсюдно.Іду городньою межею до лісу. Душею відпочити.Коли, бачу, знайома інтелігентка попереду мене до пере
Близько першої ночі…Борис вагався:— Може, ще перечекати?— Та нормально! — впевнено відказав Сергій.— Ще люди вештаються. Почують.— Не бурчи!..Висипаною відсівом дорогою, що сполучала село з містом, і справді, часом, то в один, то в другий бік проходили подорожні. По двоє. По троє. Інколи хтось простував наодинці.Вони сиділи за придорожніми кущами і
Літній, теплий, сонячний день. Молода пара зайшла на територію парку.Ніхто не міг навіть запідозрити, що ці молодик із молодичкою — злочинний дует. Він — двадцятидворічний Віктор Недін (імена у матеріалі змінено), уже встиг побувати там, де Макар телят не пас. Сидів за крадіжку.Двадцятирічна Ірина Машко ще не встигла пізнати тюремних «принад», хоча
Ранок.Із-за лісу викотилося сонце. Заспівали пташки. У вітах придорожніх дерев забавився заспаний вітерець.На узбіччі дороги дядько косить траву:— Вж-ють! Вж-ють! Вж-ють!..Аж раптом:— Коти с-собач-чі! Ходять тут, гадять! Взвзззз… Вззздихали б ви!..Вийшло воно. Заспане, запухле, невмите, розпатлане…Знову верескнуло:— А-киш! Сіла там, каркає! Бидла!С
ЗНИКНЕННЯ ДРУЖИНИІван Крулькевич (імена в матеріалі змінено) незграбно переступив поріг кабінету й одразу заявив:— У мене біда. Дружина зникла.— Сідайте, — запросив відвідувача молодий оперативник, кивнувши головою на стілець, що стояв навпроти нього. — Мені повідомили про вашу справу.Іван Крулькевич сів. На його обличчі відбивалися згорьованість,
Майже цілу добу ворог обстрілював наші позиції. Гатили важкі міномети, гримали танки, строчили кулемети, автомати…Було пекло на землі.— Наче сказилися, — мовив взводний Максим Підкаура (імена в матеріалі змінено), коли вибухи почали потроху затихати і вже більш-менш безпечніше можна було стежити з укриття за ворожими позиціями.— А коли вони не казя