- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Віктор Черниш (імена в матеріалі змінено) з’явився, мов сніг на голову серед літа. Валерія так і застигла з віником у руках. Її серце стривожено забилося. Яка лиха година його принесла?..Розлучилися вони торік. Віктор лишив Валерії і своїй малолітній доньці стареньку батьківську хату, а сам подався на заробітки в Підмосков’я, де працював не один рі
Характер у дебелого Нікіти Грюневича (імена в матеріалі змінено) був крутий: грубий, егоїстичний. Коли вип’є, — несамовитим робиться. У сім’ї — постійні скандали.Ірина, його дружина, неодноразово вже тікала від Нікіти до батьків. Щоправда, за тиждень-два поверталася.Сусідам, котрих більше знала і з якими більше зустрічалася, зізнавалась:— Люблю йог
Іван Степанович Краснознаменський увійшов до кабінету свого колеги по відділу і просто від дверей запитав:— Ти мене шукав, Євгене Федоровичу?— Так, Іване Степановичу! Твій мобільний, як не подзвоню, — все «поза зоною»…— Батарейка сіла, — винувато схилив голову Краснознаменський.— Ну, проходь, шановний Іване Степановичу Сало. Сідай.Краснознаменський
(Закінчення. Початок у №12 від 23.03.18)Була субота. Павлик на спортивному майданчику бавився із сусідськими дітлахами. Марія зі знайомою теревенили поряд.Коли неподалік від дітей зупинилося чорне «BMW».Марія занепокоєно сіпнулася.— Ти чого? — спитала сусідка. — Твій знайомий?— Колись був знайомий, — замислено відказала Марія, переводячи погляд то
— Алло! Привіт, любий!— Привіт, моя мила!— Як себе почуваєш?— Дякую, добре! А ти?— Не дуже.— Що таке?!— Спала погано. Шия ниє.— Мабуть, не дуже вдало положення тіла вибрала на ліжку вночі. Дуже болить, мила?— Та ні.— Чим зараз займаєшся?— Лежу в ліжку. Ніжуся. Телевізор дивлюся. Сьогодні — вихідний. А ти, любий, що робиш?— Читаю. Газету.— На дивані
Марія настільки була вражена, що спинилася, і невідривно дивилася на Андрія (імена в матеріалі змінено), котрий стояв неподалік прохідної і тиснув на кнопки мобільного…«Випадковість? — вперто свердлила думка. — Чи навмисне приїхав? Але з якою метою? Що замислив?».Він побачив її. Поспішив назустріч. Усміхнений, щасливий, наче й розлучення не було.—
Зустрілися вони на одній із молодіжних вечірок, де один одному і запали в очі.Після веселощів Андрій підійшов до неї. Легенько торкнувся її ліктя.— Я тебе проведу.Сніжана різко обернулася. Впізнала хлопця, але голосу його ще не чула. Тихо сказала:— Я далеко живу.Парубок пожвавився:— Та то нічого!— Хоча… — обірвалась на слові. — Я думала їхати на та
— Здоров, Іване!— І ти будь здоров, Петре! Як ся маєш?— Та…— Щось невесело.— Чого веселиться? Е-хе-хе-е.— Воно, Петре, тепер усім не той…— Ой, не кажи, Йване. Є таке...— А ти що, власне, хотів?— Та, думаю, зайду до доброго чоловіка.— Ну…— Всі знають, що ти — добра душа!— Ну…— Даааааааа…— То чого так важко?— Клопіт маю, Іване.— Який же?— Дорога з’їл
Цю особу оперативники розшукували майже два місяці, і вийти на її слід допоміг сусід потерпілої Іван Приходько (імена в матеріалі змінено).Одного дня цей чоловік зателефонував до поліції:— Алло! Поліція?— Так. Слухаємо вас.— Вас турбує Іван Приходько. Дзвоню ось із якої причини. Кілька місяців тому обікрали мою сусідку. Світлану Дорош. Я зараз знах
Позавчора, після обіду, почалося з кружляння ріденьким сніжком. До вечора він посилився. А за ніч намело на «ціленький заступ», як казав уранці старий Павло Завірюха своїй сусідці-однолітці Степаниді Улитюк (імена в матеріалі змінено).Їхні будинки розділяв невисокий, похилий, ветхий, як і їхнє життя, паркан.Оце стоять вони біля своїх хвірток, які т